Ім’я, як історія, – назавжди

23.05.16, 18:00

Володимир Миколайович Босько по праву вважається найавторитетнішим істориком і краєзнавцем Кіровоградської області. В усякому разі, саме він придумав і реалізував унікальний для України проект – щорічний «Історичний календар Кіровоградщини» (11 випусків), завдяки чому ми не лише зберігаємо пам'ять про людей, які залишили слід в історії області, але й відкриваємо нові імена.

Тому не може бути зайвою його думка з приводу перейменувань населених пунктів в рамках декомунізації, яка у випадку з Кіровоградом переходить в деімперіалізацію і загрожує поширитися на інші міста, в назві яких вбачається «імперський слід».

- Яка моя думка з приводу етимології Олександрії? Звичайно, є багато теорій з приводу назви міста. Хтось вважає, що ця назва на честь Олександра Невського, хтось – на честь єгипетської Олександрії, а тепер заговорили, що так місто назвали на честь Олександра Македонського. Будь - яка думка чи теорія має право на існування, але правда, все-таки, важливіша. Ще з дореволюційних джерел відомо, що Олександрію назвали на честь цісаревича Олександра, майбутнього царя Олександра Першого. В ті часи існувало дві основні тенденції назви населених пунктів. Перша - на честь самодержців – Маріуполь, Павлодар чи їхніх дітей, як-от: Миколаїв, Олександрія, а потім з’явилася мода на античність – Одеса, Севастополь, Херсон, Севастополь, Сімферополь тощо. Але в обох випадках назви давали російські імператори. Отож, коли дуже захотіти, то в практично кожній тогочасній назві можна відшукати «імперський слід». Однак «цапом відбувайлом» надскладних російсько-українських взаємин чомусь став лише наш Єлисаветград.

Наші «наукові» історики, які розпочали справжню війну з поверненням Кіровограду історичної назви, неначе не розуміють такого поняття, як «прецедент». Адже саме прецедент заборони на ім’я Св. Єлисавети може спровокувати подальшу дестабілізацію, навіть топонімічну революцію – бажання шалених ревнителів національної цнотливості позбутися й інших «імперських» назв, того ж Херсона, Одеси, Миколаєва нашої Олександрії під їхнім улюбленим гаслом «українському місту українську назву».

- То чому саме Єлисаветград став головною мішенню?
- Тут може бути цікава теорія. Відомо, що до Жовтневого перевороту Єлисаветградський і Олександрійські повіти входили до складу Херсонської губернії. Так- от, насправді центром губернії був не Херсон, а саме Єлисаветград. Єлисаветградський повіт був найбільший за територією в європейській частині Російської імперії , тому навіть обговорювалося питання про створення Єлисаветградської губернії. Так було до Першої світової і Жовтневого перевороту 1917 року. З приводу перевороту. Зарубіжні та російські історики нещодавно з подивом відкрили, що його організувала група єлисаветградців єврейського походження –Троцький, Зінов’єв, брати Гомберги, Мельничанський та інші. Так само багато наших земляків серед визначних есерів (Яків Браун), меншовиків Михайло Броунштейн-Валеріанов) та анархістів (Олександр Таратута, брати Гроссмани). Тобто Єлисаветград став колискою більшовицької революції. То вже після повалення самодержавства більшовики почали нещадну боротьбу з учорашніми союзниками, а потім революція «з’їла» їх самих, своїх творців. Це не вкладалося в більшовицьку трактовку подій, тому шляхом кількох перейменуваннь Єлисаветград виключили з числа міст – колисок революції і зробили провінційним містом.

- А могло бути, що назва Кірово-Кіровоград стала своєрідною помстою Зінов’єву, так би мовити місту, яке носить ім’я організатора вбивства, присвоїли ім’я жертви?
- Звісно так, але за цими перейменуваннями нас змушували забути Єлисаветград і своєї мети досягли. Це призвело до того, що навіть в СРСР вже не знали, де знаходиться цей Кіровоград. Доводилося пояснювати, що це місто біля Полтави чи Дніпропетровська. Тепер бачимо, що вже українці хочуть остаточно перетворити наше місто в глуху провінцію, закреслюючи таким чином і час, і життя сотень тисяч людей, і історію.

- Але як же бути з законом?
- Закон про декомунізацію ніяким чином до Єлисаветграду не стосується, скоріше – навпаки. Але й до питання перейменування вулиць і населених пунктів потрібно підходити зважено. Це не повинно бути кон’юнктурним заходом, коли кожна нова влада міняє назви, бо ім’я дається раз і назавжди, тим більше, такі милозвучні і гарні, як Олександрія чи Єлисаветград. Думаю, що і олександрійці повинні боротися за своє місто, якщо виникне така загроза. Патріотизму в мешканців вистачає. Більше того, олександрійці завжди любили своє місто і вважали його найкращим, своєю «столицею світу». Якщо ми в обласному центрі вважаємо Олександрією нашою, то олександрійці так не думають, підкреслюючи свою окремішність. В них генетично живе пам'ять про Олександрію, як повітове місто, що не поступалося Єлисаветграду. І така амбітність, вважаю, корисна для області та України. Тому й відчувається постійна змагальність з Кіровоградом. Повернення і збереження історичних імен, якщо вони не несуть ідеологічного навантаження, це наше вшанування сотень тисяч мешканців наших міст, які їх створили і розбудували.

автор - Сергій Полулях


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Иван .Усыпальница Раевских в селе Разумовка
помогите найти родственников героя Победы, информация в видео
Марина .Кафе "ГорКом"
А мне очень нравится это кафе. Всегда приходим с радостью. День рождение отметить или просто с компанией посидеть.…