Аліна Ярославська: «Українське законодавство поки залишається репресивним у відношенні до ВІЛ-інфікованих жінок, трансгендерів та представників ЛБТ-спільнот

03.03.17, 12:00

У січні цього року близько 10 громадських організацій подали звіти на тему подолання насильства у відношенні до жінок в Україні до профільного Комітету ООН (CEDAW). 13 та 14 лютого під час засідання Комітету заслухали як урядовий звіт на тему подолання насильства, так і альтернативні звіти неурядового сектору, де громадськість наголосила на необхідності правових змін та вилученню репресивних норм, що позбавляють багатьох жінок на право мати родину й піддають їх щоденним утискам і насильству.

Благодійна організація «Позитивні жінки» презентувала в ООН звіт, що піднімає проблему критично високого рівня насильства у відношенні до чотирьох груп маргіналізованих жінок. Йдеться про жінок, які живуть з ВІЛ, жінок, задіяних у секс-роботі, жінок, які вживають наркотики, лесбійок і трансгендерних людей. Про ці та інші питання говоримо з координаторкою написання звіту та представницею БО «Позитивні жінки» Аліною Ярославською.

Аліно, скажіть будь ласка, «Позитивні жінки» є однією з громадських організацій, які представили звіт на засіданні міжнародного комітету ООН. Яка мета звіту і що ви очікуєте за результатами його розгляду?

-
Звіт є альтернативним, тобто він розглядався наряду зі звітом Уряду України, який підготували в Міністерстві соціальної політики України. 6 березня ми вже очікуємо на рекомендації від Комітету ООН нашому Уряду. Те, що ми змогли якісно підготувати та представити звіт, стало можливим завдяки підтримці програмної ініціативи “Громадське здоров’я” міжнародного фонду “Відродження”. Наша мета – описати реальну картину з критичним рівнем насильства щодо жінок маргіналізованих груп - трансгендерів, лесбійок, жінок, які вживають наркотики, працівниць секс-бізнесу. Сьогодні ми повинні говорити про системні порушення їх прав та свобод, ризики й прояви насильства, з яким вони зіштовхуються щодня.

Ви назвали звіт альтернативним. Що це означає?

Уряд досі не врахував низку пропозицій громадськості, в першу чергу, щодо законодавчих змін, які б сприяли вирішенню проблем насильства. Я зараз говорю про всі види насильства: інституційне, економічне, психологічне і фізичне в тому числі. Ми сподіваємося, що в процесі обговорення на засіданні комітету держава врахує наші пропозиції, яких досить немало.

У своєму звіті ми зосередилися на проблемах насилля до жінок, які дуже вразливі в суспільстві. Наприклад, через правову неоднозначність статусу працівниць секс-бізнесу, ці жінки часто піддаються насиллю з боку працівників правоохоронних органів. Ми фіксуємо випадки незаконного затримання жінок, фізичного, не кажучи вже про психологічне та моральне насилля. Виявлені випадки групових зґвалтувань, побиттів лише через те, що жінка займається комерційним сексом.

Чи відомо, яка частка жінок переживали насильство, говорячи про групи, яким ви присвятили звіт?

За нашими даними, 83% жінок, які вживають наркотики, повідомили про насилля з боку правоохоронців. На жаль, ВІЛ-позитивні жінки, лесбійки та трансгендерні люди частіше зазнають насильства з боку родичів. Часто інфікування ВІЛ відбувається саме насильницьким шляхом.

Я можу шокувати, але рівень психологічного насильства з боку медичного персоналу щодо жінок з ВІЛ зростає у 15 разів після постановки діагнозу! Жінки нам про такі випадки повідомляють постійно.

Але найгірше те, що майже ніхто з жінок, які постраждали, не готові були написати заяву про вчинене з ними. Це черговий раз підтверджує, що вони не довіряють правоохоронній системі. Існуюча нормативна база сьогодні просто не може забезпечити захист жінок від насильства та упередити його.

Які ваші пропозиції для вирішення цих проблем?

Лише за умови дієвої системи контролю за діями правоохоронних органів та покаранню винних у застосуванні насильства ми зможемо говорити про позитивний поступ в цьому напрямку.

Я переконана, що у питанні правових змін нам не треба вигадувати нічого нового. Є низка європейських країн, де діє прогресивне законодавство, що захищає людей в їх виборі статі, професії, сексуального життя. І є приклади, коли в реалізації цих прав країна їх підтримує й захищає, а не обмежує. Наприклад, ми повинні декриміналізувати статтю 309 Кримінального кодексу України у відношенні до споживачів наркотичних речовин, якщо вони не мають на меті зберігання для подальшого продажу. Нинішній стан справ ставить під удар усіх споживачів наркотиків, яким часто «навішують» злочини, до яких вони не мають відношення. У звіті, що ми подаємо в ООН говориться, що більше половини наркозлочинів припадає саме на споживачів наркотиків, а не на тих хто їх виготовляє й розповсюджує, тобто заробляє на цьому.

Замість того, аби допомогти споживачам наркотиків й забезпечити підтримку, законодавству заганяє їх в тінь, що особливо катастрофічно в контексті поширення ВІЛ-інфекції, туберкульозу тощо. Люди бояться звернутися за допомогою.

Я б також хотіла звернути увагу на необхідність зміни ст.130 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за зараження ВІЛ навіть, якщо людина не знала про свій діагноз, тобто робила це ненавмисне. На практиці внаслідок дії цієї статті, яку часто використовують для залякування та шантажу, жінки з ВІЛ уникають звернень до лікаря або переривають лікування, яке їм життєво необхідне. Це навпаки збільшує рівень поширення інфекції, а не зменшує його.

У звіті також ідеться про складну ситуацію в контексті співпраці з медичним персоналом і що рівень стигми серед медиків теж викликає занепокоєння.

На жаль, ми змушені констатували часті факти різних форм насилля. Я пам’ятаю розповідь однієї з жінок, яка вагітною потрапила до лікарні. Вона з жахом згадувала, що на її прохання про допомогу, коли відкрилася кровотеча лікарі не відреагували. Таке ставлення неприпустиме з боку медиків. Як неприпустимі й намагання лікарів та медсестер відмовити вагітну жінку з ВІЛ народжувати, погрожуючи їй, ображаючи, обрікаючи її на розуміння, що найкритичніший момент свого життя і життя майбутньої дитини, вони може опинитися без належної медичної допомоги й піклування.

Мені здається, що ці випадки ми ще могли фіксувати 30 років тому, коли ВІЛ-інфекція лише були виявлені перші випадки ВІЛ в Україні, але не у 21 столітті, коли світ об'єднується навколо епідемії, долаючи не лише хворобу, а усі прояви дискримінації.

Ви говорили про порушення законних прав на батьківство. Розкажіть, будь ласка, детальніше про системні порушення в цій частині?

Проблему порушення батьківських прав жінок з ВІЛ, трансгендерів – просто кричуща. До нас неодноразово зверталися за допомогою жінки, яким відмовляли у процедурі екстракорпорального (штучного) запліднення, мотивуючи це наявністю ВІЛ. Хоча ми всі знаємо, що завдяки системній антиретровірусній терапії ризик передачі ВІЛ від матері до дитини мінімізується до нуля.

Люди з ВІЛ не можуть взяти дитину під опіку, держава позбавляє жінок з ВІЛ права на сім’ю й материнство.

Нецивілізованою та негуманною є ситуація з правами українців, які прийняли рішення про зміну статі. Люди обмежені в правах мати родину, дітей, оскільки бюрократичні перепони, недосконалість медичних протоколів сьогодні ставить палиці в колеса праву людини на зміну статі.

Про які перепони йдеться?

Наприклад, якщо людина прийняла рішення змінити стать, то має неодмінно змінити документи. У результаті, якщо вона перебуває у шлюбі, то повинна розлучитися, оскільки наше законодавство все ще не готове до одностатевих шлюбів. Мені здається, це абсурд: держава змушує людину розлучатися через рішення змінити стать.

Більше того, людина має довести відсутність психічної патології шляхом перебування не менш ніж місяця в психіатричному закладі в умовах стаціонару. Нажаль, це вимоги визначені в наказі Міністерства охорони здоров’я №60 «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності». Наразі готується проект змін до цього наказу і ми готові брати активну участь в їх підготовці, аби наказ працював на людей, а не проти них.

Розуміючи складність і комплексність роботи в цьому напрямку, які очікування у «Позитивних жінок» від роботи Комітету ООН?

Україна ще у 1981 році ратифікувала Конвенцію CEDAW, що зобов’язує державу спільно з громадянським суспільством відстоювати політику рівності та подолання насильства й агресії по відношенню до жінок. Засідання комітету – це шанс, який випадає Україні кожні чотири роки, отримати рекомендації для вирішення проблем насильства.

Ми очікуємо, що представники уряду дослухаються до нас і до Комітету, візьмуть до уваги факти нашого звіту, який базується на реальних історіях, фактах з життя жінок і на основі цієї проблематики приймуть системні законодавчі рішення. Ми готові виходити на відкриті майданчики, цивілізовано обговорювати шляхи виходу з проблемних зон і залучати до цієї роботи представників маргіналізованих груп жінок. Зрозуміло одне – подальше ігнорування цих вимог ставить під загрозу життя, здоров’я й добробут тисяч українських громадянок, які потребують нашої підтримки.

Розмову вела Юлія Речицька

Довідка: БО “Позитивні жінки” ­– це національна мережа жінок, які виступають за дотримання прав жінок в Україні, передусім тих, які живуть з ВІЛ, та уразливих до інфікування ВІЛ; а також просувають ідею наснаження та всебічної підтримки і розвитку жінок. Організація створена у травні 2011 року, юридичну реєстрацію отримала 1 лютого 2013 року. Веб-сайт організації www.women-union.org.ua

CEDAW - Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 році, являє собою міжнародний біль про права жінок. Конвенція складається із 30 статей, визначає, що таке дискримінація щодо жінок, та пропонує програму національних дій для подолання такої дискримінації. Починаючи з 1979 року Конвенцію ратифікували 185 держав-учасниць. Конвенція пропонує основу для реалізації рівності між жінками та чоловіками шляхом забезпечення рівного доступу до, та рівних можливостей у політичному та суспільному житті, включаючи право голосувати та виступати в якості кандидата на виборах, а також в освіті, охороні здоров’я та у сфері праці.



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!