Утікаючи від війни на батьківщині, сирієць оселився у Кіровограді

13.09.17, 16:00

Від війни в Сирії, так само, як і в Україні, довелося тікати багатьом. Люди, які мирно і спокійно жили на батьківщині, покинули все, аби лише врятувати власне життя та життя своїх рідних. Про переселенців, які обирали Україну, тікаючи з окупованих територій на Донбасі, «Кіровоградська Правда» писала не раз. Нині розповість історію 49-річного Майсари Азуза, який приїхав у Кіровоград із невеликого сирійського міста Хомс. Тут чоловікові вдалося адаптуватися і навіть реалізувати свою бізнес-ідею – годувати українців справжніми арабськими стравами.

Майсар Азуз, фото - Олена Карпенко
Майсар Азуз, фото - Олена Карпенко
Уперше Майсара приїхав у Кіровоград у 1986 році, як і багато іноземців – на навчання. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Після того, як став дипломованим інженером-електриком, повернувся на батьківщину. А вже у 2011-му, коли бойові дії в Сирії терпіти було не сила, доля повернула його знову в Україну. Каже, не хотів ризикувати життям своїх дітей. До того ж, коли постріли дійшли до їхньої провінції, почалися проблеми з роботою. Війна перекреслила всі плани на майбутнє і сподівання на тихе життя.

– Вирішальним фактором був момент, коли син подзвонив мені і сказав, що дорогою на навчання покинув машину, бо в колесо потрапила куля, – пригадує Майсара. – Тоді я сказав, що збираємо речі і їдемо. Я не міг залишити дітей у небезпеці. Хоч і були пропозиції переїхати в інші країни, обрали Україну, бо це друга батьківщина наших дітей. Ми їх повернули додому. У Сирії досі залишаються батьки, з ними щодня спілкуємося по скайпу.

Рідне місто Майсари – Хомс – нині зруйноване наполовину. Бойовики підривали навіть історичні будівлі, якими дуже пишалися сирійці.

– Хомс – спокійне і гарне місто, – розповідає переселенець. – Воно знаходиться у центрі Сирії, так само, як Кіровоград у центрі України. Там не дуже спекотно, гори, морський вітер. У нашій провінції знаходиться стародавнє місто Пальміра. Зараз половина міста Хомс, а може й більше, зруйнована. У нас там залишилася квартира. Але, якщо житло вціліє, на відновлення треба 10-15 тисяч доларів. І це ще вважається, що нашій родині пощастило. Бо, наприклад, квартиру брата, яка знаходиться за сім хвилин ходьби від моєї, відремонтувати майже неможливо. Дуже шкода було покидати все нажите, але діватися було нікуди. Кіровоград полюбився тим, що схожий на моє рідне місто – невелике, немає заторів.

Коли почалася війна в Україні, каже, не злякалися і переїжджати в іншу країну намірів не було.

– Війна нікого не щадить. Образливо, страшно, що страждають народи. Украї­ну я вже вважаю своєю рідною, тому, звичайно, переживаю за неї, – констатує «новий» українець, який уже встиг отримати громадянство.

Відмінностей між сирійцями і українцями Майсара не бачить, адже не оцінює людей загалом, а насамперед бачить у кожному людину.

– Ніколи не узагальнюю, – каже чоловік. – Видима відмінність – араби говорять арабською, українці – українською. Ще у Сирії всі курять кальян. У нас його роблять лише на воді, а в Україні – можуть на вині, молоці, соку і навіть горілці. Жінки хіба що трохи стрункіші за наших. Наші чоловіки частіше можуть погарячкувати, ніж ваші. Але, знаючи по собі, вони швидко відходять.

Кафе Майсара Азуза
Кафе Майсара Азуза
У Кіровограді перший час Майсара працював на заводі «Гідросила», а далі вирішив створити свій бізнес – відкрив невеличке кафе, де готує автентичну сирійську шаурму та інші страви з першої батьківщини. У закладі він єдиний працівник – і за директора, і за шаурмена, і за офіціанта, і за прибиральника. Так працює вже два роки поспіль.

– Я багато де куштував шаурму, але все не те... – зізнається Майсара. – Справж­ня – то соковита, така, яку я їв у Сирії в одному місці. За нею я міг поїхати за десятки кілометрів серед ночі. Зараз ця точка через бойові дії не працює, але сподіваюся, що все налагодиться і вона відновить свою роботу. На жаль, тут я не знайшов такої шаурми, яку мені хотілося б їсти. Вирішив сам робити те, що буде і смачно, і зроблене від душі.

У своєму закладі чоловік також пропонує скуштувати і арабський фалафель – популярну вегетаріанську страву, а також національну страву багатьох кухонь країн сходу – фуль. У ці страви закохуються з першого погляду, а тому повертаються знову і знову. Єдине, на що скаржаться українці, зазначає сирієць, – надто великі порції. 0034600347
Фалафель
Фалафель
– Фалафель робиться з підсмажених невеличких котлеток із молотого нуту – «волохатого» гороху, як його деякі називають. Хтось додає хліб до нуту. Я так не роблю, беру чистий нут, – ділиться рецептом Майсара. – Звичайно, це мені дорожче виходить, але я хочу, щоб фалафель був таким, яким він має бути. Ці котлетки загортають у лаваш, додають помідори, солоні огірки, капусту і соус із дуже корисної кунжутної пасти. На відміну від фалафеля,­ фуль подається у тарілці. Готується із бобів, додається сметана, кунжутна паста, оливкова олія, лимонний сік, часник і помідори. Щодо шаурми – в саме арабську входить м’ясо, петрушка, капуста, трохи смаженої картоплі, солений огірок і соус. Багато розповідати про ці страви не треба, їх треба куш­тувати. Хто спробував мою шаурму, повертатиметься­ за нею знову і знову.

У Сирії, розповідає співрозмовник «КП», їдять набагато більше такої їжі. Вага з’їденого сирійцями м’яса у десятки разів більша, ніж українцями. Наголошує, попри місцевий стереотип, що такі страви – шкідливі, насправді вони – дуже корисні, адже роблять їх із натуральних продуктів.

– Один постійний клієнт заявив, що приходить до мене їсти таємно від своїх рідних, бо вони вважають, що шаурма – то шкідливо, – каже чоловік. – Я ж питаю, чим же шкідлива капуста, картопля? У шаурму входить все те ж, що українці часто готують вдома. До того ж, м’ясо вдома майже всі смажать на олії або жиру, у мене ж – у своєму соку. Мій соус – то не магазинний майонез, а зроблений власноруч. Тому нічого шкідливого в шаурмі я не бачу. А якось прийшла до мене мама з дочкою років 15.­ Жінка питає: «Дитині можна їсти вашу шаурму?». Я не знав, що відповісти. Сказав, що вмовляти не буду, але що все свіже – запевняю. Поки ми розмовляли, до мене підійшла ще одна дівчинка такого ж віку. Я їй дав шаурму і кажу жінці: «Бачили ту дівчинку? То моя донька». Після цих слів жінка і для своєї доньки взяла шаурму. Потім вони поверталися не раз. 00351

До страв господар закладу пропонує чай, інші напої, а також наполегливо рекомендує натуральну заварну каву. Принципово, каже, не бере розчинну. Замовляє арабську, яку доставляють йому із Сирії. В асортименті кілька смаків, проте найоригінальніша, каже, з легким присмаком кардамону. У приготуванні страв у Майсари є свої секрети, які він навіть «КП» не став розкривати. Втім таки зізнався­ – додає до страв спеціальні спеції, які підбирає і купує самостійно. Деякі замовляє знову ж таки в Сирії. Проте основний інгредієнт, який додає до кожного замовлення, не приховує, – це любов. Не боїться, що цей секретний компонент у нього вкрадуть, бо повторити його не можливо, його, каже, треба лише відчути.

Кафе Майсара Азуза - біля Центрального ринку
Кафе Майсара Азуза - біля Центрального ринку
У майбутньому Майсара планує готувати більше страв із традиційної арабської кухні. Наприклад, тошку – готується­ з яловичого фаршу, сиру, приправляється­ спеціальним соусом. Все це подається в піті (арабському коржику, – «КП»).

Страви кулінар постійно намагається вдосконалювати, аби домогтися ідеального смаку. Те, що смачно в нього не виходить, готувати не береться. Клієнтам пропонує лише те, що самому дуже подобається. У свою чергу українці, каже, до східної екзотики вже потроху звикають, адже все частіше заходять до його кафе. Людей, які приходять до нього, він приймає не просто як клієнтів, а як частину своєї родини.

– Тут всі свої люди. Вони почувають себе, як вдома, – запевняє сирієць. 00348

Про те, що обрав Україну, Майсара не шкодує. Каже, повертатися на Близький Схід поки не думає. Нині його мрія – аби усі столики в його закладі були зайняті, а клієнти виходили з посмішкою і словами: «Було дуже смачно. Дякуємо! Прийдемо ще!».

текст - Олена Сидорова,
фото - Олена Карпенко


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Анастасия .Святковий концерт до Дня незалежності Вірменії
Тоді ще замініть, будь ласка, "віменська" на вірменська, та відпустіть Вашого співробітника додому, не знущайтеся…
оля .​Отельный комплекс "Государь" и кафе-ресторан "Розмарин"
Хочу поделиться своими впечатлениями о ресторане "Розмарин" может кому пригодится. Интерьер конечно хороший,…