​За сотні кілометрів і десятки блокпостів: Як учителька-переселенка стала номінанткою конкурсу «Учитель року»

10.11.17, 16:00

Вона покинула рідну їй Донеччину в 2015 році. Вона – переселенка. Тепер Оксана Тарас живе і працює у Кропивницькому. Оксана – кіровоградка з народження (народилася в селі Олено-Косогорівка Кіровоградського району), але ще в дитинстві разом з батьками виїхала до Авдіївки, що у Донецькій області, і там прожила 20 років, аж поки у неї вдома не почалася війна.

Про громадянську позицію і небесно-сині очі вчительки

–У дитинстві в мене, як і в більшості дівчаток, була прекрасна і трошки наївна мрія – стати співачкою! Але, побачивши свою першу вчительку, таку добру, розумну, з небесно-синіми очима та нереально красивою зачіскою, я захотіла бути схожою на неї. Гра «в школу» стала улюбленою надовго, і тому питання вибору майбутньої професії не стояло, – розповідає Оксана Леонідівна.

До такої далекої степової Донеччини, Оксана виїхала з батьками у далекому 1983-му році, а в Авдіївці сім’я оселилась у 1995-му році.

–У 1990 році викладачі Дрогобицького педуніверситету запропонували випускникам шкіл Донеччини навчатися на Львівщині, з метою подальшого відродження української мови у східному регіоні. Формування мене як людини з активною громадянською позицією, як патріота, відбувалося саме в цей непростий період, – зазначає вчителька-переселенка. – Повернувшись до Авдіївки, я працювала вчителем, а згодом заступником директора з виховної роботи.

Літаки над містом і радість від української символіки

До Кропивницького ми діставались машиною. Довго переживали, чи випустять нас за межі міста з малою дитиною. Але після ночі у погребі, з онучкою на руках, і страхітливого гуркоту літаків над містом, вирішили – треба їхати. Швиденько покидали речі у нашу маленьку машину, узяли лише найнеобхідніше, і в дорогу. На виїзді з міста чергували бойовики. Та й на усьому шляху, аж до Покровська (колишня назва – Красноармійськ – авт.), бачили людей зі зброєю. Коли їхали вже нашою територією (шлях родини вчительки-переселенки пролягав через Дніпропетровщину – авт.), то раділи кожному українському прапору! Емоції, від повернення на звичну для нас територію, переповнювали аж до сліз, – переповідає свої почуття пані Оксана.

Повернення на рідну землю і зустріч з долею

Рятуючись від війни, разом з сім'єю пані Оксана приїхала на рідну Кіровоградщину. Роботу самотужки знайти було важко: «Ще 3 місяці ми чекали, що ситуація на Сході стабілізується і ми повернемось до рідної домівки. Але ж ні…Було безліч спроб влаштуватись на роботу самостійно, але ні у школах, ні у жодних державних установах не було місць. Розглядала навіть варіант працевлаштування до магазинів, але й ця спроба не вдалась. Тому останньою надією був обласний центр зайнятості, куди мене привела сама доля, – згадує тяжкі часи безробіття пані Оксана. – Я просто йшла повз і вирішила зайти, принаймні дізнатись про вакансії. Співробітники цієї установи зустріли мене дуже привітно і зробили усе, щоб мені допомогти, і за це я їм безмежно вдячна».

«Моя особлива гордість – мої учні»

Оксана Тарас залишила рідну домівку і шкільні класи за сотні кілометрів і десятки блокпостів. Залишила усе, але не покликання викладати.

– Моя особлива гордість – мої учні, справжні українці, вірні своїй Батьківщині, які навіть під час окупації міста бойовиками в червні 2014 року не побоялися бути на випускному вечорі у вишиванках і співати пісень українською, – згадує Оксана Леонідівна. – Нині вони вчаться в найкращих вишах України.

«Наразі, на моє глибоке переконання, я вже 2,5 роки працюю у найкращій школі Кропивницького, де поруч зі мною завжди творчі й позитивні колеги-однодумці, мудрі й чуйні завучі-наставники, креативний директор-професіонал та талановиті, виховані, цілеспрямовані кадети – майбутні захисники нашої держави», – говорить Оксана Тарас.

Мріяти не озираючись

Цьогоріч Оксана Тарас стала учасницею конкурсу «Учитель року – 2018», який проводитиметься у квітні наступного року.

«Я працюю за принципом «Прикрась життя українською!». Це є нагальною проблемою у нашому російськомовному суспільстві. І саме тому, я вважаю місією усіх вчителів української мови, і своєю зокрема, зробити так, щоб діти полюбили нашу прекрасну мову, – розповідає пані Оксана. – Саме тому, я відчуваю у собі сили втілити у життя максимально патріотичні плани і конкурс «Учитель року» є дуже потужним механізмом для змін. На щастя, адміністрація нашої школи підтримала моє починання і повірила у мене як вчителя-професіонала. Наразі проходить підготовчий етап міського конкурсу, який відбудеться 20 листопада. Сподіваюсь, що я не підведу своїх колег»

– Участь у конкурсі «Учитель року» – це новий безцінний досвід, це спілкування з цікавими людьми, це поштовх до нових звершень. Адже я вмію мріяти, дивлячись вперед, а не оглядаючись назад, – ділиться своїм життєвим кредо мужня вчителька-переселенка.


авторка - Катерина Білоконь, провідний фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою Кіровоградського обласного центру зайнятості


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Єлисавет-ретро
Ні, 25 років - це вік колективу "Єлисаветград Ретро"
Вікторія .Частный зоопарк в селе Озера
До весны (до тепла) зоопарк закрыт, пишут наши читатели. Связаться с ними никак - даже у нас нет контактов.
Юля .Турецкая баня "Spa club"
Всем доброго дня! Первый и последний раз были компанией из шести человек в этой сауне с 12.30 до 8.00 утра, в принципе…