​Ахтем Чийгоз: «У тюрмі питали «за що ви не любите Росію», а я відповідав, що у нас хороша історична пам’ять»

19.12.17, 16:00

Десятий ефір спецпроекту Громадського радіо «П’ята графа», підготовленого у партнерстві із Прес-клубом реформ за підтримки Чорноморського фонду регіонального співробітництва, було присвячено темі національного етнічного різноманіття в Україні і, зокрема, життю кримських татар в Україні. Гостем програми став заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній політв’язень Ахтем Чийгоз.

Анастасія Багаліка: Розкажіть будь ласка, до окупації, скільки кримських татар проживало в Україні?
Ахтем Чийгоз: Безпосередньо на історичній батьківщині, у Криму, близько 300 тисяч, офіційні дані свідчили про 250-280 тисяч, але ми розуміли, що була велика кількість людей, які перебували на етапі регістрації, або тільки прибули до Криму. Процес повернення кримських татар не припинявся ані на день. Щодо території материкової України, нашому народу завжди був дуже близький український народ, культурно і ментально, і ще у радянський час багато наших співвітчизників вчилися у вишах України, тому десятки тисяч кримських татар вчилися, жили та займалися бізнесом на материковій частині України.

Анастасія Багаліка: Як я розумію, зараз неможливо вивести точні дані?
Ахтем Чийгоз: Я буквально нещодавно отримав дані, які свідчили, що протягом місяця на територію України на 3-х пунктах пропуску на адмінкордоні з Кримом, майже 100 тисяч людей в’їхало, і практично стільки ж виїхали. Звісно серед них і кримські татари, які повертаються до Криму. Але офіційні цифри свідчать про те, що близько 20 тисяч кримських татар більш менш постійно перебувають на території материкової України. До анексії Криму кримські татари проживали не тільки у Криму, а й у Херсонській області, у Запоріжжі, Маріуполі, і на території Донеччини та Луганщини. Після депортації кримські татари намагалися повернутися на свої території, але це було дуже важко здійснити, їх депортували, а частині вдавалося осісти на території України, щоб бути поближче до дому. І останні дані, якими ми володіли до анексії, у Херсонській області — близько 10 тисяч, Запоріжжя — 5-6 тисяч і невеликі групи і у Львові, і у Києві були.

Анастасія Багаліка: Для тих, хто не досліджував історію кримських татар, досить важко зрозуміти, що насправді відбувалося, адже у радянський час у підручниках нічого про це не писали.
Ахтем Чийгоз: Спеціально досліджувати це було практично неможливо, все було під грифом «секретно» і доступним стало десь лише у середині 90-х.

Анастасія Багаліка: І оскільки на території Росії проживають власні татари, а саме казанські татари, вас плутали раніше і не могли розібратися, де кримські, а де казанські, і чим вони відрізняються. І наразі є ті, хто плутають. Як їм пояснити, чим ви відрізняєтеся
Ахтем Чийгоз: Ми всі відносимося до тюркської групи, проте показовим є наукова робота, дослідження, що проводилося на генному рівні, і виявилося, що спільного на генетичному рівні і немає нічого з цією групо. Кримські татари — це етногенез багатьох народів, що склався на території Криму тисячоліттями, куди входило багато груп, і ми це нормально сприймали і спокійно про це говоримо. У нашій крові є і готи, і тюрки, і азіатська група, і італійці, і греки. Крим розташований на шляху перетину багатьох народів світу, але радянського періоду асиміляції була у тому, що ми у собі асимілювали ці різні групи, а у радянської влади була задача асимілювати і практично це в деяких регіонах досягало успіху.Загалом культура і мова у нас схожі, але не настільки, щоб вільно розуміти одне одного. Традиції — ми всі сповідуємо іслам.

Анастасія Багаліка: У культурі кримськотатарського народу основа це іслам. Але є і домішки різних культур. Наприклад?
Ахтем Чийгоз: Ми не приховуємо, що наші пращури були в тому числі і християнами. При дослідженні історичних об’єктів на території Криму по поверненню, ми тоді отримали можливість детальніше дізнатися про історію нашого народу. У Бахчисараї розташоване захоронення урумів — християн, які як виявилося справді мають стосунок до нашого народу. Коли ми займалися відновленням святих місць у Бахчисараї, де розташовані пам’ятки культур Криму, кримських татар та християн, виявилося, що християнська культура, яка прийшла з Візантії, в обличчі проповідників, вони молилися там, і наш хан оберігав їх від гонінь та утисків, і навіть утримував їх, а також іноді запалював свічку. В подальшому російська історія. Російський шовінізм просто ці моменти повністю викорінила, щоб образ ворога у вигляді кримських татар був чітким та послідовним.

Анастасія Багаліка: Скажіть, кримські татари, які живуть у Туреччині, а також на території колишніх радянських республік, вони говорять однією мовою, чи різними?
Ахтем Чийгоз: Ми говоримо однією мовою, але та територія, де ти проживаєш, впливає на твою мову, утоврює діалект. Сказати, що мова змінилась, не можна, але якщо у Криму зберігся центральний діалект, то в там місцеві особливості впливали, і діалект дуже схожий на турецький.

Анастасія Багаліка: Як мова пережила депортацію?
Ахтем Чийгоз: Нам допомогло те, що ми трималися у депортації великими групами, і мова вижила на побутовому рівні.Коли мене фсбшники питали у тюрмі, «за що ви не любите Росію», я відповідав, що у нас хороша історична пам’ять. Ваша до нас «любов» завжди оберталася трагедією та геноцидом для нашого народу.

Анастасія Багаліка: У 90-х роках, повертаючись на територію Криму кримські татари мали велику кількість проблем: зайняті іншими людьми будинки, неможливість повернутися на конкретні географічні поселення, неможливість отримати землю, тиск з боку тих, хто заїхав на територію Криму, поки там не було кримських татар. Ви можете детальніше розповісти про те, що тоді відбувалося?
Ахтем Чийгоз: Боротьба кримськотатарського народу за повернення на батьківщину не припинялася жодного дня з моменту депортації. Спочатку були звернення. Вважали, що влада ще схаменеться і поверне нас на батьківщину. У 70-ті роки характер боротьби став змінюватися, це вже були вимоги, а не прохання. З появою таких лідерів, як Мустафа Джемілєв, ці вимоги вже мали і засуджуючий характер радянської влади і тоталітарного режиму. Коли ми почали повертатися наприкінці 80-х, це відбувалося «попри все», ніхто не вірив у це. Тому , коли мене питали про повернення Криму, я відповідав, що нація, яка понад півсторіяччя попри всі найжахливіші сили, які мали назву «комуністична партія» і «Радянський Союз», змогла повернутися на свою батьківщину, — нас ніхто не чекав на батьківщині, ніхто не очікував, що ми повернемося і в тих найтяжчих умовах зможемо закрипітися, вижити, та ще й стати на ноги. Населення, яке у прямому сенсі «заганялося» на територію Криму… обирали найменш небажаних зі свого осередку, і саме вони погоджувалися жити в чужій домівці, знаючи, що з цих домівок вислали, вигнали, влаштували геноцид стосовно усього народу: жінок, дітей, літніх… І там формувалося населення вже з певним моральним обліком, і коли ми поверталися, до цього ще й додавалося те, що їх лякало, що ми почнемо одразу всіх «вирізати», такі міфи ходили, що нормальна люди в це і повірити не могла. І звісно нас зустрічали, м’яко кажучи, не дружньо.

Але ми роками доводили, що ми можемо жити на власній землі, не проливаючи нічию кров, окрім своєї, що ми готові і відкриті для всіх народів. І за 20 років, ми стали отримаувати плоди своєї толерантності, терпимості і культури. Коли влада Криму почала розуміти, що процес повернення не зупинити, вони почали ставити такі кордони, наприклад на південному березі, Бахчисараї, що якнайдовше кримські татари не могли повернутися на ці території, тому дуже дисперсно ми розселені по Криму. І це також була певна політика розселення. Це торкалося усіх напрямків життя. І в осфітній сфері до останнього намагалися не давати вчитися своєю мовою, і це стосувалося бізнесу також. В основному всі убли на ринках, і ябув, я торгував, щоб жити у Криму. І коли ми вже міцніли, з’являлися люди, які могли працювати на великих проектах, і от я був не нараді, ніколи цього не забуду, був тоді такий голова ради, потім він був депутатом України декількох скликань, і пізніше сприявав входженню Росії на півострів. Ми ставили на нараді ряд вимог про недопущення такого пресингу з боку податкової, міліцейських структур. Своїх комерсантів вони взагалі не чіпали, а персували саме кримських татар. І він казав, що він теж проти, бо вони пахлавою та чебуреками торгують. Я зупинив його і сказав, що ми вже давно вийшли з тієї ситуації, щоб торгувати лише «чебуреками та пахлавою». Ми здатні будувати готелі, створювати комплекси. Він вибачився, але він сказав саме те, що вони обговорювали у свої колах, і що у них насправді в головах. «Нехай сидять собі на ринках і торгують». Нам постійно намагалися позначити наш певний рівень розвитку.

Анастасія Багаліка: В тому тиску, який здійснювався на кримських татар до окупації, головну роль вілігравала місцева влада… чи могла про це не знати центральна влада? Ви не відчуваєте якоїсь образи на владу через те, що не вбачали і не зважали раніше на проблеми кримських татар?
Ахтем Чийгоз: Ну жодної злості ми не маємо, скоріше образу. Але я вже казав, для того, щоб зрозуміти ти проблеми, які призвели до сьогоднішньої ситуації, достатньо підняти ці заяви за останні 20 років Меджлісу кримськотатарського народу. І там чітко вказано владі на дуже небезпечні тенденції, які стосуються не тільки кримських татар.

Анастасія Багаліка: Наразі кримські татари отримали статус корінного народу України, на картах Криму, які є зараз в Україн, поселення, селища позначені їхніми назвами, які були до депортації. Цей процес «дерадянизації» Криму, дерусифакації Криму, він поки що віртуальний, є тільки на папері і озвучується тільки українською владою. Ми знаємо що це повноцінно може відьутися лише по деокупації Криму, але цей процес однозначно буде важкий і ми не знаємо, коли це станеться. Розкажіть ваше бачення цього.
Ахтем Чийгоз: Я вважаю, що те, що зараз українська влада намагається в деяких аспектах свої, скажімо, помилки виправити, це дуже правильно, і процес деокупаціх Криму має відбуватися щоденно, і це стосується поептапного відновлення прав кримськотатарського народу на свою батьківщину. І про нещодавню заяву президента про те, що статус автономії необхідно змінити на «національний», це дуже правильний посил, і правильне рішення. Я, сидячі в тюрмі, чув про це, і я бачив реакцію окупантів на подібний посил. Їх це дуже сильно дратує і лякає. Я побачив стосунок низки європейських політиків щодо цього. Їх це надихає. Можна наразі говорити про те, що зміна статусу Криму на національний є одним з основних важелів деокупації наразі.


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Частный зоопарк в селе Озера
Таня, в комментариях люди пишут, что зоопарк закрыт
Olena T.Развлекательный комплекс "Velvet"
Отвратительный сервис и алкоголь.
Вікторія .Фестиваль вуличної їжі запропонує містянам понад сотню…
Спасибо, Женя! Обязательно учтем. На этом фестивале наняли двоих людей на уборку - оказалось мало, на следующем…