Економічна система, власність та економічний інтерес

03.04.18, 10:00

Економічна система – це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку між суб’єктами національної економіки. Виділяють такі її типи: чисто ринкова, адміністративно-командна (АКС), змішана ринкова економіка, перехідна і традиційна.

У процесі еволюції нації залежно від конкретно-істо­ричних та ідеологічних умов і ступеня свого розвитку ви­користовували два принципово відмінних механізми орга­нізації економіки: на основі приватної власності на засоби виробництва і результати праці та на основі неприватної власності на капітал і результати господарської діяльнос­ті. Вид власності визначає і механізм управління економі­кою. Для неприватної (державної) власності характерним є централі­зоване (державне) управління, для приватної – самоуправління конкретних виробників. Економічна система з централізованим управлінням отримала назву „планова (командно-адміністративна) еко­номіка”. У системах цього типу координування праці ок­ремих індивідуальних працівників відбувається переваж­но позаекономічними методами, через прямий примус. Товарно-грошові відносини і стимули є другорядними, підпорядкованими. Управління економікою здійснюється на основі затверджених планів і директив, які доводять до виробників.

Економічна адаптація – пристосування економічної системи до нових умов господарського життя, ринкової кон’юнктури, соціально-економічних пріоритетів.

Економічна система, побудована переважно на приват­ній власності, спирається на широку господарську само­стійність товаровиробників, які діють на свій страх і ризик. Засобом координації праці в цих системах є товарно-грошові відносини і конкуренція, які диктують товарови­робникам певний спосіб дії.

Україні належить здійснити перехід від планової до ринкової економіки з системою приватної власності та само­управління виробників.

Економічна система формується під впливом об’єктив­них (економічні закони) і суб’єктивних (певні ідеологічні системи) факторів. Найадекватнішою за господарським змістом (відповідністю механізму формування структури праці, капіталу, створеного продукту потребам суспільс­тва) і суспільним призначенням є економічна система, в якій ці фактори узгоджено. Оскільки економічні закони діють об’єктивно і незмінно, то ідеологічні системи повин­ні формуватися згідно з вимогами цих законів, що потре­бує їх пізнання і з’ясування їхньої дії. Превалювання фор­ми економічної системи над її господарським змістом призводить до кризових явищ. Зміст економічної системи повинен відображати зміст праці і життєдіяльності індиві­да, груп індивідів і суспільства загалом. Люди створюють виробництво задля розв’язання своїх проблем і тільки че­рез економічну доцільність можуть використовувати найвигідніші форми його організації.

Світовій практиці відомі приклади створення еконо­мічних систем як за економічним змістом (за ефективніс­тю виробництва), так і за господарською формою (колек­тивне виробництво на усуспільненій власності). Однак і в першому, і в другому випадках базою становлення та розвитку національної економічної системи є основне еконо­мічне відношення: відношення людини до власності на за­соби виробництва і результати праці. В обох випадках до уваги береться економічний інтерес: у першому випадку – людини-працівника, у другому – всього суспільства. В першому випадку вважається, що спонукою (економічним стимулом) до виробниц­тва є приватний інтерес людини, в другому – суспільний інтерес.

Різні підходи до організації економічної системи зумо­вили принципові відмінності внутрішньої організації їх виробництва, розподілу і обміну. Механізми реалізації господарських процесів у цих системах були неоднакови­ми, а отже, різними були й відповідні результати.

Економічна система будь-якого типу охоплює декілька підсистем, зокрема:

– систему виробництва;

– систему розподілу;

– систему обігу;

– систему споживання;

– систему державного і соціального розвитку.

У системі виробництва створюється національний продукт, його вартість; у системі обігу відбувається реалі­зація національного продукту, яка забезпечує відшкоду­вання витрат виробництва і отримання прибутку в системі виробництва і системі обігу; система державного і соціаль­ного розвитку функціонує на основі перерозподілу при­бутків і доходів через державний бюджет, отриманих у перших двох системах. Отже, питання вибору типу еконо­мічної системи зводиться до обґрунтування перерозподілу функцій управління в суспільстві і економіці між власни­ками капіталу та державою за принципом: виробники са­мостійно управляють процесом виробництва продукту і його реалізації, а держава обмежується управлінням дер­жавними справами та соціальним захистом тих, хто його потребує. Оскільки процес виробництва товарів і послуг та їх обмін, які здійснюються суто ринковими методами, су­проводжуються гострими соціальними конфліктами, запо­бігти їм або послабити їх може держава, певною мірою впливаючи на економічні процеси. Отже, вона є необхід­ним інструментом регулювання економіки, але економіка функціонує на основі товарно-грошових відносин. У цьому полягає магістральний шлях сучасного прогресу не в одній окремій країні, а в цілому світі.

Сама власність ще не визначає економічного змісту ви­робництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.

Власність –це система економічних відносин з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Власність – об’єктивна економічна категорія. Водно­час вона органічно обумовлюється її суб’єктом. Специфічною властивістю власності є здатність прино­сити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об’єкт власності як фізична річ сам не може приносити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб’єкта (власника або користувача) через механізм економіч­ного інтересу, що забезпечує остаточний результат – от­римання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник має змогу відтворити і розширити об’єкт власності, а користувач – збільшити свою заробітну плату. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтере­сів власника і користувача.

Володінняхарактеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єктові, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.

Відчуження– процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.

Домінуючий об’єкт власності – характеристика розвитку продуктивних сил; визначальний чинник, навколо якого будуються процеси обміну. В певних умовах може виконувати функції грошей.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єд­ності суб’єкта власності і його економічного інтересу – суб’єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразнішим є його інтерес і тим раціо­нальніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу.

З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи національних економік.

1. Економіка, в якій домінує приватна власність (пря­ме невід’ємне право конкретної особи на засоби виробниц­тва, землю, створений продукт).

2. Економіка, сформована на неприватній (суспільній) власності (опосередкованому праві конкретної особи на за­соби виробництва, землю, створений продукт).

Виділяють такі форми приватної власності:

– індивідуальна (суб’єктом власності є одна особа);

– сімейна (суб’єктом власності є сім’я, родина влас­ників);

– колективна або корпоративна (індивідуальні, сі­мейні, групові власники передають свою власність у ко­лективне управління).

Форми неприватної власності:

– державна (суб’єктом власності є держава, для госпо­дарського використання об’єктів державної власності вона наймає відповідну робочу силу);

– кооперативна (суб’єктом власності є група осіб, об’єднаних на основі майнової пайової участі в кооперативі. Створена і розширена ними власність є спільною);

– колективна (державна власність інтегрується в об’єднання, концерни, корпорації, а кооперативна – у спілки, союзи тощо). Суб’єктами власності є відповідно держава і кооперативи. Можливі корпоративні утворення державної та індивідуальної чи сімейної власності на осно­ві акціонування.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.

4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.

5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Gala G.Частный зоопарк в селе Озера
Подскажите,пожалуйста, зоопарк уже работает?
Alena B.​Серебряное озеро (Скала)
Добрый день !Да,псориаз лечат на озере,некоторые получают небольшое облегчение,у других людей более прогрессивное…
Юра .Голубые озера
Есть ли домики для отдыха на голубых озёрах если можно номер телефона