Економічна система, власність та економічний інтерес

03.04.18, 10:00

Економічна система – це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку між суб’єктами національної економіки. Виділяють такі її типи: чисто ринкова, адміністративно-командна (АКС), змішана ринкова економіка, перехідна і традиційна.

У процесі еволюції нації залежно від конкретно-істо­ричних та ідеологічних умов і ступеня свого розвитку ви­користовували два принципово відмінних механізми орга­нізації економіки: на основі приватної власності на засоби виробництва і результати праці та на основі неприватної власності на капітал і результати господарської діяльнос­ті. Вид власності визначає і механізм управління економі­кою. Для неприватної (державної) власності характерним є централі­зоване (державне) управління, для приватної – самоуправління конкретних виробників. Економічна система з централізованим управлінням отримала назву „планова (командно-адміністративна) еко­номіка”. У системах цього типу координування праці ок­ремих індивідуальних працівників відбувається переваж­но позаекономічними методами, через прямий примус. Товарно-грошові відносини і стимули є другорядними, підпорядкованими. Управління економікою здійснюється на основі затверджених планів і директив, які доводять до виробників.

Економічна адаптація – пристосування економічної системи до нових умов господарського життя, ринкової кон’юнктури, соціально-економічних пріоритетів.

Економічна система, побудована переважно на приват­ній власності, спирається на широку господарську само­стійність товаровиробників, які діють на свій страх і ризик. Засобом координації праці в цих системах є товарно-грошові відносини і конкуренція, які диктують товарови­робникам певний спосіб дії.

Україні належить здійснити перехід від планової до ринкової економіки з системою приватної власності та само­управління виробників.

Економічна система формується під впливом об’єктив­них (економічні закони) і суб’єктивних (певні ідеологічні системи) факторів. Найадекватнішою за господарським змістом (відповідністю механізму формування структури праці, капіталу, створеного продукту потребам суспільс­тва) і суспільним призначенням є економічна система, в якій ці фактори узгоджено. Оскільки економічні закони діють об’єктивно і незмінно, то ідеологічні системи повин­ні формуватися згідно з вимогами цих законів, що потре­бує їх пізнання і з’ясування їхньої дії. Превалювання фор­ми економічної системи над її господарським змістом призводить до кризових явищ. Зміст економічної системи повинен відображати зміст праці і життєдіяльності індиві­да, груп індивідів і суспільства загалом. Люди створюють виробництво задля розв’язання своїх проблем і тільки че­рез економічну доцільність можуть використовувати найвигідніші форми його організації.

Світовій практиці відомі приклади створення еконо­мічних систем як за економічним змістом (за ефективніс­тю виробництва), так і за господарською формою (колек­тивне виробництво на усуспільненій власності). Однак і в першому, і в другому випадках базою становлення та розвитку національної економічної системи є основне еконо­мічне відношення: відношення людини до власності на за­соби виробництва і результати праці. В обох випадках до уваги береться економічний інтерес: у першому випадку – людини-працівника, у другому – всього суспільства. В першому випадку вважається, що спонукою (економічним стимулом) до виробниц­тва є приватний інтерес людини, в другому – суспільний інтерес.

Різні підходи до організації економічної системи зумо­вили принципові відмінності внутрішньої організації їх виробництва, розподілу і обміну. Механізми реалізації господарських процесів у цих системах були неоднакови­ми, а отже, різними були й відповідні результати.

Економічна система будь-якого типу охоплює декілька підсистем, зокрема:

– систему виробництва;

– систему розподілу;

– систему обігу;

– систему споживання;

– систему державного і соціального розвитку.

У системі виробництва створюється національний продукт, його вартість; у системі обігу відбувається реалі­зація національного продукту, яка забезпечує відшкоду­вання витрат виробництва і отримання прибутку в системі виробництва і системі обігу; система державного і соціаль­ного розвитку функціонує на основі перерозподілу при­бутків і доходів через державний бюджет, отриманих у перших двох системах. Отже, питання вибору типу еконо­мічної системи зводиться до обґрунтування перерозподілу функцій управління в суспільстві і економіці між власни­ками капіталу та державою за принципом: виробники са­мостійно управляють процесом виробництва продукту і його реалізації, а держава обмежується управлінням дер­жавними справами та соціальним захистом тих, хто його потребує. Оскільки процес виробництва товарів і послуг та їх обмін, які здійснюються суто ринковими методами, су­проводжуються гострими соціальними конфліктами, запо­бігти їм або послабити їх може держава, певною мірою впливаючи на економічні процеси. Отже, вона є необхід­ним інструментом регулювання економіки, але економіка функціонує на основі товарно-грошових відносин. У цьому полягає магістральний шлях сучасного прогресу не в одній окремій країні, а в цілому світі.

Сама власність ще не визначає економічного змісту ви­робництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.

Власність –це система економічних відносин з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Власність – об’єктивна економічна категорія. Водно­час вона органічно обумовлюється її суб’єктом. Специфічною властивістю власності є здатність прино­сити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об’єкт власності як фізична річ сам не може приносити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб’єкта (власника або користувача) через механізм економіч­ного інтересу, що забезпечує остаточний результат – от­римання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник має змогу відтворити і розширити об’єкт власності, а користувач – збільшити свою заробітну плату. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтере­сів власника і користувача.

Володінняхарактеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єктові, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.

Відчуження– процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.

Домінуючий об’єкт власності – характеристика розвитку продуктивних сил; визначальний чинник, навколо якого будуються процеси обміну. В певних умовах може виконувати функції грошей.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єд­ності суб’єкта власності і його економічного інтересу – суб’єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразнішим є його інтерес і тим раціо­нальніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу.

З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи національних економік.

1. Економіка, в якій домінує приватна власність (пря­ме невід’ємне право конкретної особи на засоби виробниц­тва, землю, створений продукт).

2. Економіка, сформована на неприватній (суспільній) власності (опосередкованому праві конкретної особи на за­соби виробництва, землю, створений продукт).

Виділяють такі форми приватної власності:

– індивідуальна (суб’єктом власності є одна особа);

– сімейна (суб’єктом власності є сім’я, родина влас­ників);

– колективна або корпоративна (індивідуальні, сі­мейні, групові власники передають свою власність у ко­лективне управління).

Форми неприватної власності:

– державна (суб’єктом власності є держава, для госпо­дарського використання об’єктів державної власності вона наймає відповідну робочу силу);

– кооперативна (суб’єктом власності є група осіб, об’єднаних на основі майнової пайової участі в кооперативі. Створена і розширена ними власність є спільною);

– колективна (державна власність інтегрується в об’єднання, концерни, корпорації, а кооперативна – у спілки, союзи тощо). Суб’єктами власності є відповідно держава і кооперативи. Можливі корпоративні утворення державної та індивідуальної чи сімейної власності на осно­ві акціонування.

Використана література:

1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.

2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.

3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.

4. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.

5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

Р. В. ЯКОВЕНКО, к.е.н., доцент


PlanA - Майбутне варто планувАти

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Ірина .Ресторан "Сорренто"
Могу поспорить с Рабинович, мы были с семьёй весной, тепло и мы на летней террасе. Понравилось всё, от интерьера…
Вікторія .Частный зоопарк в селе Озера
Катя, у нас (редакция сайта) пока нет такой информации
Люся .Поетичний капінг
17, помилились, виправили