Дім-музей Арсенія Тарковського
Категории: Музеи и библиотеки
вул. Арсенія Тарковського, 25телефон: (0522) 24-98-25, 22-57-08
Кропивницький – незвичайне у багатьох
сенсах містечко із цікавою історією. Є багато митців, що народилися і провели
дитинство та юність в Україні, але вважаються надбанням лише російської
культури. Це Микола Гоголь, Анна Ахматова та інші. До них належить і Арсеній
Тарковський - письменник зі світовим ім’ям. Але мало хто знає, що його
Батьківщиною є Єлизаветград (нині Кіровоград). Нещодавно минуло вісімдесят
років відтоді, як він залишив рідне місто і п’ятдесят років відтоді, як був тут
востаннє…
Якщо пройтися вулицями Кіровограда і попитати перехожих, де знаходиться музей
Арсенія Тарковського, мало хто це знатиме. Але то зовсім не свідчення того, що
його рідко відвідують. Оскільки розташований він у Кіровоградському колегіумі,
частими гостями є школярі, студенти місцевого педагогічного університету, гості
міста і навіть іноземці. Для всіх бажаючих проводять екскурсії, які, до речі,
як і вхід, є безкоштовними.
Музей було засновано 1997 року з нагоди 90-річчя від дня народження Арсенія
Тарковського. Тоді ж була відкрита меморіальна дошка на будівлі школи. На свято
була запрошена дочка письменника Марина, пише журналіст Тетяна Фісенко. «Те, що музей розташований саме у нашій школі,
зовсім не випадковість, — розповідає екскурсовод Віра Андріївна Зінченко. —
Ім’я Арсенія Олександровича пов’язане з нею тричі: він народився у цьому місті,
на цій вулиці і навчався у цій школі!»
Родина Тарковських була дуже відомою в місті. Батька Арсенія, Олександра
Карловича, виховувала старша сестра Надія, яка була дружиною самого
Карпенка-Карого. І відомий хутір «Надія», де вони жили, був посагом
Тарковської. Олександр також навчався у реальному училищі разом із Садовським і
Саксаганським, писав вірші і друкувався у місцевій газеті, знав сім мов.
Це була високо інтелігентна сім’я, в якій звичайним було писати одне одному
листи і присвячувати дружні вірші. У такій атмосфері любові і затишку зростали
діти Валерій (народився у 1903 році) і Арсеній (1907 рік), які вже змалку
відчували потяг до музики та літератури. У своїх спогадах Арсеній Тарковський
пише: «У дітей має бути золоте дитинство. В мене воно було. Головне у світі —
це пам’ять добра. Мене дуже любили». І це при тому, що він хлопчиком пережив і
першу світову, і революцію, і громадянську війну. Та незважаючи на все, сім’я
залишалася маленькою планетою, де батьки безмежно любили і поважали своїх
дітей.
Вчився Арсеній у чоловічій приватній гімназії Мелетія Крижановського з 1916 по
1920 рік. Сам директор був відомим педагогом, наставником і улюбленцем учнів,
які ласкаво називали його «наймиліший Чорномор». Себе вони, звісно,
ототожнювали з тридцятьма трьома богатирями з казки Пушкіна…
Дім-музей Тарковського, як його ще називають, розміщений в одній із будівель
колегіуму не тільки тому, що він тут навчався. У цьому будинку жила його перша
муза — Марія Фальц, його перше кохання, яке червоною ниткою проходить через усе
його життя. На жаль, жодна річ у музеї не належала ані Арсенію, ані Марії. Але в цих двох кімнатах дому
відтворено образ і стиль того часу. Всі меблі є антикваріатом, їм понад сто
років. Тут немає стендів і
вітрин, як у традиційних музеях, бо він живий — як містична істота, що любить
приймати гостей. Тут проводяться літературні вечори шкільного гуртка, зустрічі
з письменниками. В одній із кімнат є імпровізована сцена, адже у
дворянських сім’ях дуже полюбляли театральні вечори. А до Тарковського дуже
часто приходила родина Тобілевичів. Особливо Арсеній захоплювався грою
Саксаганського, якого вважав найвизначнішим актором.
У біографії Арсенія Тарковського зазвичай майже не приділяють уваги
елисаветградському періоду. Але ж саме середовище, де він провів дитинство і
юність, сформувало майбутнього письменника. І все життя він пам’ятатиме рідне
місто і буде за ним сумувати: «А всё-таки жалко, что юность моя // Меня
заманила в чужие края, // Что мать на перроне глаза вытирала, // Что этого я не
увижу вокзала …» У 1955 році, коли Арсеній Тарковський востаннє
приїхав до рідного міста, він поїхав на хутір «Надія». По дорозі попросив
зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю… Він вже ніколи не
повернеться сюди, але завжди пам’ятатиме місто свого дитинства, яке для нього
було найкращим у світі …
сайт: http://collegium.net.ua/
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?