Млин у селі Луполове Благовіщенського району

село Луполове, Благовіщенського району

Одним з луполянських скарбів є будівля колишнього млина, побудованого Костянтином Смирновим орієнтовно на початку ХХ століття. Про історію цієї величної будівлі розповіла Неля Царенко – вчитель історії Луполівської школи, яка протягом тридцяти років займається вивченням млина, повідомляють авторки проекту «Баба Єлька».

За словами пані Нелі, інформації про точну дату побудови споруди немає. За переказами місцевих жителів, Дем’ян Прохорович Смирнов приїхав до села разом із родиною наприкінці ХІХ століття, взявши в оренду дерев’яний млин. Триповерхову будівлю, схожу на замок, побудував на березі Бугу його син Костянтин. Кажуть, що молодший Смирнов був ковалем і йому до рук потрапило ліжко, в якому були заховані золоті монети, є й інша інформація, яка стверджує, що чоловік знайшов скарб у 40 тисяч золотих монет.

Можливо, не даремно під час будівництва млина на кутки ставили золоті монети, обладнання завезли зі Швейцарії та Німеччини (Смирнов мав дві вищі освіти). Для виробництва семи сортів борошна використовувалося потужне нижньобійне колесо. З луполянської муки, за спогадами старожилів, варили «золоті вареники», а коли якійсь сім’ї було сутужно, власник ніколи не відмовляв у допомозі борошном.

Біля млина було споруджено багато господарських будівель, а крім них – двоповерховий будинок господаря – Смирнова. Цікаво, що крім іншого, біля млину облаштували холодильник – яму площею 5 на 8 метрів виклали камінням, між яким заклали лід, привезений взимку із Бугу.

У 1910 році на 32 році життя дружина Костянтина Смирнова Катерина Кирилівна померла, це стало справжньою трагедією для родини, адже двоє дітей стали напівсиротами. На місцевому кладовищі і досі можна знайти могилу Катерини, на якій розташовані рештки пам’ятника з білого мармуру. На ньому викарбувані слова:

«Зароют могилу Катруси землею
і виростет холмик на ней.
И скроет тебя, Катруся дорогая,
на веки от меня и детей.
Прощай, мой друг неоцененный,
На веки потерял я тебя,
За тебя я буду молиться
и не забуду никогда».

Згодом Костянтин одружився вдуге, та мачуха не змогла зберегти сім’ю, стосунки з дітьми були складними. У 1917 році під час революції Костянтин Смирнов намагався врятувати майно від мародерів, запропонувавши добровільно передати млин і господарство навколо державі, натомість попросив залишити його на правах «крупчатника».

Смирнов мав гарні стосунки з місцевими жителями (про це пише Неля Царенко у статті «Млин К. Смирнова – унікальна пам’ятка промислової архітектури», опублікованій у збірнику «Пам’ятки науки і техніки Кіровоградщини» у 2013 році), тому коли приїхала група революціонерів, щоб забрати в нього майно, луполяни виїхали назустріч Смирнову, щоб попередити його. Проте не знайшовши у будинку Смирнова золота, революціонери розстріляли господаря. За спогадами доньки Костянтина Смирнова, тіло батька пролежало на перехресті три дні, аж потім його поховали на місцевому кладовищі. Місце розстрілу і рік відомі – це був 1918 рік, кошарське перехрестя (село Кошаро-Олександрівка).

За переказами старожилів, друга дружина не змогла розрахуватися з державою і була змушена зарплату заплатити меблями, після чого виїхала до своїх дітей у Київ. Діти Смирнова залишилися повними сиротами, довгий час не могли навіть приїхати на могилу свого батька. Донька Костянтина Смирнова Євгенія була змушена виїхати у Киргизію, одного разу, стоячи в черзі за хлібом, вона почула від таких же емігрантів з України: «Та, хіба ж це хліб, от у нас в Україні був хліб Смірнова». З гіркою душею вона поверталася додому, навіть не змігши завести розмову із земляками, адже на той час це було небезпечно.

Джерело інформації: Сайт "Гречка"
Фото: Олександр Майоров