Дмитро Шульга: «Країна мрій»: літературна і музична

09.07.13, 13:24

Дмитро Шульга
Дмитро Шульга
Уже вдруге минулими вихідними відвідував відомий етнофестиваль «Країна мрій» і цього разу в якості учасника. Ні, не його музичної програми, а «Літературної Країни мрій» - автономної частини фесту, кураторами якої є брати Капранови.

Окрім книжкового ярмарку, майстер-класів, кількох сцен, де відбувалися зустрічі з поетами та письменниками, читання, слеми, постійною складовою події є «Літературна кухня», на якій автори готують різноманітні страви та в процесі приготування спілкуються з глядачами. Причому залучаються не тільки ті, хто літературу творить, але й ті, хто про літературу пише. А під останню категорію якраз і підпадає автор цієї статті (як ведучий постійної книжкової сторінки в журналі «ЛанруЖ»).

Як рецензенти «Тархун» готували

Цього разу на «Літературній кухні», певне, з огляду на пору року, було вирішено готувати лише напої, і моя колега Ярина Скуратівська, ведуча низки культурологічних програм на першому та другому каналах Національного радіо (серед яких є й передача «Книжкова ера») запропонувала зупинити свій вибір на «Тархуні». Причому не отій суміші консервантів та ароматизаторів, яку нині не проблема знайти в магазинах, а напою, приготованому з найсправжнісінького тархуна. І заодно поговорити про те, як можна вирізнити справжнє в достатньо бурхливому сучасному літературному процесі.

Оскільки безпосередньо приготування напою займає хвилин десять, а в нас було часу разів у п’ять більше, то ми, з одного боку, намагалися розважити аудиторію розповідями про те, як, зокрема, обираються книжки для написання рецензій, хто має оплачувати працю літературного оглядача і чи взагалі зацікавлені у такому різновиді журналістських матеріалів керівники ЗМІ тощо. У свою чергу, я парадоксально і не без приємності відзначив, що серед друкованих ЗМІ в Кіровограді регулярну книжкову рубрику має, як би це дивно не звучало, саме глянцевий журнал, а не котрийсь з аналітичних суспільно-політичних тижневиків.

З іншого боку, «потягнути» час трохи «допомогли» організатори та моє вміння обрати з двох зол гірше. Друге знайшло своє відбиття в тому, що з двох наявних на столі ножів я обрав тупіший, тому процес подрібнення тархуну зайняв трохи більше зусиль і часу, ніж очікувалося. І от коли нарешті тархун та лайм було порізано й засипано цукром, з усього цього треба було віджати сік. Найбільш прийнятним з наявних інструментів для виконання цієї операції виявилась… качалка для тіста. Але, як іноді доводиться неабияк попотіти, коли треба з різних причин писати позитивну рецензію на не надто вправну книгу, то і тут, попри несприятливі обставини, прийнятного результату, судячи з відгуків глядачів і кількості тих, хто просив добавки, чи точніше доливки, нам досягти вдалося.

Щоправда, успіх нашого «Тархуна» можна й списати на те, що на першу дня, коли ми починали, стояла спека, яка за лічені хвилини після того змінилася зливою. І наступне після нас гаряче «Приворотне зілля по-львівськи» від письменниці Дари Корній та Богдана Коломійчука на ту погоду бло надзвичайно доречним.

…а Фатіма Шпар-ить

Згадане вже поєднання літературної й музичної складових фестивалю «Країна мрій» призводила до того, що іноді події, які хотілося б відвідати, починалися в один і той самий час. Якщо музичних «конкурентів» у зустрічі з письменницею Ірен Роздобудько та бардом Ігорем Жуком не було, то наступний «Клуб Бойових Митців» починався одночасно з виступами виконавців на головній сцені. З болем у серці покидав місце, де у битві мали зійтися такі зірки, як Олег Коцарев, Артем Полежака, Євгенія Чуприна, і не дарма. Український колектив «Astarta Edwin» разом з британським гітаристом Джоном Дюрантом виглядали хоч і потужно, але якось одноманітно. Лише у двох завершальних композиціях, котрі серед усього почутого якнайдалі відійшли від автентики, виконавці нарешті показали різнобічність стилістичного спрямування.

Харківський «SunSay» - тут майже без коментарів. Знаю людей, котрі прийшли на фестиваль саме заради їхнього виступу. «World-music» в усіх розуміннях цього поняття: музичному, текстовому, енергетичному. Близькосхідних ноток, яких, можливо, найбільше бракувало колективові, додала співачка з Криму Ельвіра Сарихаліл, котра виконала разом із «SunSay» кілька композицій.

А от особисто я чи не найбільше хотів послухати Фатіму Шпар, адже її ім’я в рекламних повідомленнях значилося серед найхедлайнеровіших учасників. І важко було повірити, що саме тендітна дівчина у світлому платтячку та з червоною сумочкою, котра під час підготовки до виступу ходила сценою, виявиться саме тією Фатімою Шпар, яка незабаром разом зі своїми музикантами влаштує на сцені трансбалканське джаз-кабаре за маршрутом Відень-Стамбул, що неймовірною енергетикою накриє усе Співоче поле.

Власне, на першій половині виступу Фатіми особисто для мене і завершився фестиваль, бо ситуація з квитками не дозволяла мені залишитися й послухати завершальний акорд десятої «Країни мрій» - виступ «Papa Duke Band» та Олега Скрипки. Але вірю, що ініціаторові імпрези було що сказати глядачам, адже за десять років своєю працею перетворити скромний етнофестиваль у міжнародну тусівку (у найкращому розумінні цього поняття) – це варте поваги й удячності.




  • Дмитро Шульга

Комментарии

Игорь Романов10 июля 2013 17:24
0
А от на мою думку Astarta/Edwin були найкращими в другий день фестивалю..
Ответить
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Кировоградский главпочтамт
Однозначно треба звернутися до Укрпошти, а не на сайт "Тусовка" (де ви зараз знаходитесь), бо це інформаційно-розважальне…
Вікторія .Відпочинковий комплекс "Казанок"
Не знаю, але мені здається навряд чи - там немає ліжок
Вікторія .Свадебные мелочи
Будь ласка!