Сага про Бабака

07.12.13, 11:50

Звертаються до Вас батьки дітей з особливими потребами, що навчаються у ЗОШ №35 міста Кіровограда. Користуючись нагодою, з великим бажанням висловити свою вдячність і повагу благородній і щирій людині, директору школи – Бабак Тарасу Степановичу.

Тарас Степанович наперекір усім перешкодам готовий відгукнутись та допомогти у будь-якій складній ситуації. Тарас Степанович – людина з великої літери!Дуже Вам дякуємо за співпрацю, нам було дуже приємно мати нагоду познайомитись і мати справи з такою професійною людиною, як Ви!

За роки навчання наших діток дуже відчутне Ваше піклування. Всім відома велика проблема установки пандусів для пересування дітей-інвалідів, тепер, нарешті, для нашої школи це питання є вирішеним, завдяки Вашому втручанню. З якими б питаннями не зверталися до Вас, завжди знаходяться на них відповіді.

Дуже багато болючих питань є у батьків таких діток, тому що серед усього соціуму вони лишаються наодинці з своїм болем та проблемами, пов’язаними з хворою дитиною. Хоча, ці дітки нічим не відрізняються від інших, лише якоюсь фізичною вадою і вони постійно повинні виборювати своє місце, своє право серед інших дітей. Але психологічний фактор також відіграє важливу роль в житті хворої дитини на ДЦП, значно більшу, ніж в житті здорової людини. Справа у тому, що ДЦП - захворювання нервової системи, яке супроводжується частіше всього спастичним паралічем (парезом), котрий відбувається від перезбуджування нервової системи. У хворої на ДЦП дитини нерви постійно напружені, натягнуті, немов струни, навіть якщо зовнішньо вона спокійна, та й сама вона вважає, що спокійна. Але, саме в силу напруженості нервової системи, якраз вона є більш чутливою та надто сприйнятливою до атмосфери, в якій знаходиться. Підвищена ранимість, також, наслідок перезбуджування ЦНС.

Та що ж казати про дітей, якщо, навіть дуже велика частка дорослих не розуміють і навіть не намагаються зрозуміти цей факт! Якраз таки, не вистачає цього розуміння, сердечного сприйняття діток на рівних.

Довгий шлях пройдений від зростання у садочках до шкільної лави. Кожна дитина проходить ці життєві моменти, але одна дитина запам’ятає навчання – роками радощів, а інша – роками потурань, болю і річками солоних сліз, пролитих потай у подушку… Можливо навіть, що кожна хвора дитина, у майбутньому якийсь геній, бо ж немало фактів відомо. Ось, наприклад, видатний митець Леонардо да Вінчі мав відому багатьом хворобу ДЦП, в ті роки (15 століття), хвороба не була визнаною і тим більше він був винятково обдарованим. У дитинстві він настільки захоплювався арифметикою, що ставив своїми питаннями у глухий кут навіть викладачів. Одночасно Леонардо займався музикою, чудово грав на лірі і, звичайно ж, малював. Причому через свою вроджену хворобу робити це, як і писати, йому доводилося лише лівою рукою.

Отже, дуже важливо, коли у школі панує тепла атмосфера підтримки та розуміння таких особливих діток. Важливо, щоб у шкільній атмосфері однолітків та серед педагогічного складу панувала повага, розуміння та необхідне правильне сприйняття маленьких «неумех». Що, нажаль, є критичним у нашому суспільстві…

З повагою та вдячністю, батьки дітей-інвалідів ЗОШ №35.