Carpathians concentrated: Шевченківський гай

11.07.14, 9:30

Туристична мекка України – Львів – це не лише вузенькі вулички та стародавні будівлі. Дуже цікаве місце, де туристів, до речі, набагато менше, ніж на площі Ринок – парк Знесення і Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай».

У Шевченківському гаю не лише архітектура карпатська. Кайзервальд (таке ім’я має цей район міста лева) — всіяний багатьма ярами, видолинками, а також густим лісом. Тому, коли гуляєш тут – повне відчуття того, що ти – у Карпатах. Просто зконцентровані вони на порівняно невеликій ділянці. А все інше – вузькі стежки, ялини, тоненькі струмочки, папороть – справжнє. Навіть, комарі. Тому не зайвим буде якийсь засіб, щоб комахи не заважали милуватися музейними експонатами.

Офіційна історія музея просто неба у Львові розпочалась у 1971 році. Проте, дерев'яні архітектурні пам'ятки демонстрували всім охочим і раніше. А відбувалось це у форматівиставок. Перша етнографічна виставка відбулась у липні 1887 року в Тернополі. А у Львові аналогічна подія розпочалась 1894 року у Стрийському парку.

Ідея музея просто неба належить українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який розпочав роботу ще у 20 роках минулого сторіччя. Були у нього однодумці, які відшукували по селах цікаві будівлі.

Одним з перших унікальних експонатів, який врятували від знищення була дерев'яна церква Св. Миколая з сели Кривка. Будівлю 1761 року вирішили розібрати, але мистецтвознавець Михайло Драган зумів переконати селян зачекати і, отримавши фінансову підтримку митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву перевезли до Львову. А ще через 36 років перлина бойківської архітектури зайняла своє місце у новоствореному музеї.

Сьогоднішній Музей народної архітектури і побуту розділений на шість етнографічних зон. Це бойківське, лемківське, гуцульське, буковинське, подільське та львівське міні-села. Зі 124 експонатів, звичайно, найбільше запам’ятовуються дерев’яні церкви – справжні мереживні дива. Проте, надзвичайно колоритними є і водяний млин, і вітряк, і садиба з вуликами, серед яких – справжнісінькі різьблені теремки, і кузня. Та й самі садиби, їх інтер’єри варті уваги.

Цікаво, що музейні працівники часто самі стають частиною експозиціЇ. Одягнені в національні костюми, вони вишивають чи прядуть, нагадуючи, що всі експонати – це частина життя, а не мистецтво для мистецтва.

В багатьох садибах проводяться майстер-класи, де кожний може опанувати, наприклад, мистецтво випікати хліб чи якісь інші народні вміння. Біля кузні можна поласувати традиційними стравами та випробувати себе у метанні списа чи у стрільбі з лука.

Але найголовніше - після прогулянки дуже хочеться у справжні Карпати. Туди, де народилися всі ці дива...

Текст- Ольга Гріднєва, фото – Дмитро Дурач