Зима - літо: книжковий огляд від Дмитра Шульги

23.07.14, 9:00

Сьогодні в центрі нашої уваги дві доволі різні книжки: «приморсько-літня» життєва проза від Фоззі та «холодно-зимовий» містичний детектив від Дари Корній та Тали Владмирової.

Фоззі – автор не одного десятка текстів для свого гурту «ТНМК» і для сайд-проекту «MetaMoreFozzey» - у своїй третій прозовій книзі «Иглы и коньки», оповідає про двох друзів – Маріка та Ципу, у котрих щасливе радянське дитинство встигло закінчитися, а доросле життя ще не почалося. У силу як зовнішніх чинників (пора первинного накопичення капіталу, привабливість легкого кримінального заробітку, доступність легких і важких наркотиків, пофігізм оточуючих), так і певною мірою інфантилізмом головних героїв. Симптоматично, що вони затято намагаються покласти в основу свого майбутнього те, що їм дісталося від попередніх поколінь: ікону й царську монету бабусі Маріка, наворочену «Волгу», що належала батькові Ципи, чи навіть ковзани сусіда. І як можна здогадатися, з цього мало що вийде.
Для книг типу «Игл и коньков» суттєвим є не просто довести пригоди героїв до більш-менш логічного завершення, але й переконати читача в тому, що попередні півтори сотні сторінок писалися не тільки тому, що авторові було про що розповісти, та разом з тим підвести до певного висновку, оприявнити авторське ставлення до зображуваного та зображуваних. На мій погляд, Фоззі це вдалося. Зокрема, в епілозі він пише про те, як склалося життя головних персонажів у майбутньому. Прикметно, що один із них виїхав за кордон та намагається нічого не пам’ятати з попереднього життя. Прочитавши книгу, розумієш, що це один з найкращих виходів для покоління тих, хто дорослішав у 1990-ті.

Думаю, не сильно помилюся, коли скажу, що з містичним світом прадавньої української міфології в літературі ми вперше по-серйозному стикаємося, вивчаючи в школі «Лісову пісню» Лесі Українки. Той факт, що цей світ може стати невичерпним джерелом мистецьких сюжетів, підтверджують і сучасні українські письменники, зокрема Дара Корній. У написаному разом із Талою Владмировою романі «Зозулята зими» є і вампіри, і відьми, і, головне, потерчата. Саме діями останніх схильні пояснювати серію загадкових смертей впливових людей одного провінційного містечка. І головні герої спробують розібратися, де в цих трагічних подіях вплив потойбічного, а де – справа рук цілком реальних осіб.

Якщо сюжет «Зозулят зими» загалом відповідає вимогам жанру містичного детективу, то от з формою, як на мене, авторки трохи перемудрили. Чергування розділів, написаних від імені різних дійових осіб, начебто дають прекрасну можливість поглянути на те, що відбувається, з кількох сторін чи глибше розкрити внутрішній світ того чи іншого персонажа. Але разом з тим це пригальмовує динаміку, особливо коли описуються події, про які йшлося раніше й ти здогадуєшся: «А, так це вже було!» Та й «меседж» твору важко назвати оригінальним, до того ж мотивація головного негативного персонажа трохи банально представлена.

Хоча, з іншого погляду, це не є смертельним для роману, який можна віднести до масової літератури. Він цілком читабельний, з цікавими персонажами, з добротно створеним флером містичності, побудованим на національному міфологічному ґрунті.

автор - Дмитро Шульга - для журналу "Ланруж"