Українська органічна сільгосппродукція буде звичною на нашому столі

24.07.14, 15:00

Виробництво органічної сільськогосподарської продукції в Україні все частіше називають перспективною справою. Йдеться не лише про вигідний бізнес, а й про здоров’я, яке забезпечує суспільству якісне харчування. Ці переваги підтримують дедалі більше людей. Тож нині чимало вітчизняних аграріїв зважують власні сили, аби приєднатися до органічного руху, знайти нішу на українських та зарубіжних ринках.

Михайло СТОВПЮК уже не перший рік займається органічним напрямом у сільському господарстві. Він очолює сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Чиста флора», що працює в селі Спас Коломийського району на Прикарпатті і спеціалізується на виготовленні фіточаю, джемів, варення. Все – за карпатськими традиціями та рецептами, наголошує наш співрозмовник. І додає, що також є головою громадської спілки «Карпатський смак», яка об’єднує представників малого та середнього бізнесу – виробників місцевого продукту та є власником торгової марки «Смак українських Карпат». Наша розмова розпочалася з оцінки перспектив вітчизняного органічного сільського господарства.

Михайло СТОВПЮК

- Ми маємо певні позитиви у цьому питанні, – зауважив Михайло Стовпюк. – Більшість сільськогосподарських земель, які придатні для виробництва продукції на експорт і отримали сертифікацію органічних, чітко позиціонувалися на міжнародних ринках. Це – наш імідж і перший такий стандарт у напрямку органіки. Наші аграрії загалом зацікавлені займатися цим напрямком. Але одразу виникає питання про те, що надто дорого для них вартує органічна сертифікація. І ті, хто наважуються на неї, мають добре прорахувати економічний ефект своєї роботи, знайти напрямки, за рахунок яких можна розвивати власні господарства. Виробництво органічної продукції вимагає додаткових витрат, тому й коштує вона дорожче. Відповідно, українські споживачі на загал сьогодні не готові її купувати, бо їх купівельна спроможність є значно нижчою, ніж у розвинених державах світу.

Якби у вітчизняних виробників органічної продукції її купували за попередньою оплатою, це могло б дати стимул для їх розвитку. На жаль, цього не відбувається. От, приміром, у наших супермаркетах з’явилися полички, де розміщена органічна продукція. Але 40–50% її завозять із-за кордону. Причому, сплачують наперед її вартість. З нашими виробниками неодмінно ведуть мову про відтермінування сплати на 90 чи 60 днів. Такий дисбаланс є несправедливим. У багатьох державах, де починали розвивати органічне землеробство, аграрії та переробники такої продукції отримували відповідні преференції. У нас досі така допомога мала більше декларативний характер. Та й закон «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» наразі не запрацював на повну силу. Все це завадило насиченню ринку органічною продукцією, а відтак, і українському споживачеві важче її оцінити. Тож маємо такої, мабуть, десь із 3-5%. І цим напрямком займаються переважно ті, хто всупереч труднощам зумів знайти мережу збуту своєї продукції, хто відчув економічну вигоду.

- В Україні є успішні агрохолдинги, фермерські та особисті селянські господарства. Які з них могли б ефективно вирощувати органічну продукцію?

- Думаю, агрохолдинги тут не варто обговорювати. Бо в них є позиція – швидка віддача від землі, швидке вироблення продукту. З індивідуальними господарствами теж питання. Маючи присадибну ділянку навіть у 1 гектар, людина не зможе сплатити органічну сертифікацію. Дуже гарно діють клуби органічних землеробств. Вони виготовляють відповідну продукцію і продають її. Хоча не мають можливості робити це з торговим логотипом. І це є досить цікава діюча модель.

Для офіційного представлення на ринку треба орієнтуватися на кооперативи різного напрямку, на фермерські господарства, які мають від 2 гектарів землі і більше, з чітким економічним обґрунтуванням, щоб знати, що повинні мати в кінцевому результаті з тієї продукції.

- Як це виглядає на прикладі вашого кооперативу?

- Ми вже працюємо понад 15 років. А 2009 року були сертифіковані як органічний кооператив. За цей час уже напрацювали потрібний досвід, кожен заготувач знає, де має бути місце заготівлі тієї чи іншої сировини. Чітко працює система контролю за якістю продукції. І якщо виробляємо невеликий відсоток саме органічної продукції, то в більшій кількості виготовляємо регіональну продукцію – до 40-50%. Одне з одним дають середній баланс в кооперативному напрямку.

- На які ринки ви вже вийшли?

- Здебільшого наша продукція продається в карпатському регіоні, частково по Україні, знають нас у країнах Балтії, куди ми її експортуємо, в Молдові. Невеличкі партії ми вже постачали до Сполучених Штатів, Канади, Австралії. Тож крок за кроком намагаємося розвиватися.

- Побутує думка, що перспективи розвитку українського органічного сільського господарства можуть бути запитані переважно на міжнародних ринках. Чи поділяєте ви таке бачення?

- Все залежить від економічного ефекту. Я маю оптимістичне бачення. Вітчизняні аграрії розвиватимуть цей напрямок. Споживання органічної продукції в Україні також зростатиме. Наші кліматичні можливості дозволяють вирощувати органічні продукцію, яка гідно конкуруватиме і на світових ринках. Вони нам вкрай потрібні. Особливі перспективи тут відкриваються після підписання Україною Договору про асоціацію з Євросоюзом.

- Чи великий попит на органічну продукцію за кордоном?

- Звичайно. Візьмемо європейські держави, зокрема, Швейцарію, Австрію, Голландію, де я побував. Також недавно я повернувся із США. Всюди цей процес стрімко рухається вперед. Місцеве законодавство працює і дає відповідні результати. Що найголовніше – там є середній клас, він може дозволити собі подбати про власне здоров’я, тож споживає органічну продукцію. Вибір органічної продукції тут широкий.

- Чи є особливості вирощування, переробки та реалізації органічної продукції в США?

- Важливо, що там чітко діє система – як годинниковий механізм. Якщо фермер надумав вирощувати органічну продукцію, то знає, що отримає суттєву підтримку від науковців. Місцеві університети сільськогосподарського напрямку акумулюють кошти, згуртовують кадри, які проводять відповідні дослідження у галузі органічного землеробства: який продукт краще вирощувати, які при цьому можуть виникати труднощі і як їх подолати. Такими науковими напрацюваннями можуть скористатися всі бажаючі. Університети також запрошують до себе дорадчі служби. Всі ці наукові розробки фінансуються урядом США. Кожен виробник органічної продукції має контракт на 2 роки з її переробником. Держава дає переробникам можливість прийнятного кредитування, застосування інноваційних технологій. У супермаркетах національного продукту – не менше 95%. Органічна, місцева продукція розташовані на видноті. Якщо власники супермаркетів зазначають, що органічна продукція продається добре, то теж роблять дворічні замовлення переробнику. Є особливості регіональної надбавки. Наприклад, для молочної продукції. Якщо корови перебувають на випасі, то молоко має зовсім інший смак, іншу жирність, ніж у корів у закритому приміщенні. Тож більш якісне молоко може бути суттєво дорожчим – приблизно до 30%.

- Якою, на вашу думку, має бути підтримка органічного руху з боку нашої держави?

-Сьогодні великі сподівання на можливості місцевої територіальної громади. Фахівці на місцях повинні визначити та затвердити на рівні місцевої влади програму розвитку сільськогосподарської галузі. І врахувати перспективи органічного напрямку. Для цього обрати спеціальні території, які доречно задіяти під органіку, визначити, як їх розвивати. Мають звернути увагу і на переробку такої продукції. Скажімо, в якомусь місці люди мають багато садів, треба постачати переробну техніку, подбати про зберігання продукції, про її реалізацію. Такі програми мають розроблятися, принаймні, на 10-річну перспективу. І добре залучати до їх реалізації міжнародні організації, що мають досвід відповідної роботи. Приміром, наш кооператив успішно співпрацює з Проектом USAID «АгроІнвест». Якраз тепер отримали у них грант, завдяки якому розширюватимемо виробництво – закупимо холодильно-морозильні камери. Ми для членів кооперативу закупили цього року саджанці плодово-ягідних культур. Тому така міжнародна співпраця нам дуже потрібна. Що стосується державної підтримки, то вона має полягати у створенні умов для розвитку сільських територій, наданні необхідної законодавчої підтримки. Все решту люди зроблять самі.

- Багато хто жаліється, що нема податкових пільг.

- Звичайно, малому та середньому бізнесу не завадить пом’якшення податкового навантаження. Але треба ретельно дивитися, кому надавати такі пільги. Думаю, що преференції також слід надавати територіальним громадам, які тут завжди житимуть і працюватимуть.

- Як ви оцінюєте закон «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини», який набув чинності на початку поточного року?

- У ньому є цілий ряд моментів, які потребують уточнення або доповнення. Насамперед, треба розібратися з повноваженнями місцевого органу акредитації. Чи не вступатиме він у суперечність з європейськими вимогами? Наприклад, Голландія має свій державний акредитаційний орган, але він акредитований у світі. Подібна ситуація в інших державах. Якщо ми не зробимо акредитаційних компаній, яким довірятимуть у світі, наші закордонні партнери будуть змушені запрошувати власні компанії. Другий момент, який не прописаний у законі, стосується системи тарифів, розцінок на сертифікацію органічної продукції. Вони мають бути більш лояльними, принаймні, на нинішньому етапі. Можливо, це дало б поштовх фермерам, власникам індивідуальних господарств розвивати органічне землеробство. Третє. Для того, щоб пройти органічну сертифікацію, фермер повинен заповнити величезну кількість паперів, звітів тощо. Це затягує процес. Має бути відпрацьований більш спрощений ефективний механізм. І, звісно, необхідно адаптувати українське законодавство до європейського. Тоді українську органічну продукцію визнаватимуть високоякісною. Вона буде конкурентоспроможна та запитана в Україні та в світі.

автор - Михайло ВЕРНИГОРА, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань