«Світла ниточка долі» Тетяни Протчевої

19.01.15, 12:00

Кіровоградський обласний художній музей розгорнув експозицію робіт «Світла ниточка долі» Тетяни Протчевої – майстра української вишивки. Тетяна Іванівна Протчева народилася 1962 року в місті Києві. Має вищу технічну освіту. Любов до української вишивки Тетяна успадкувала від матері – Олени Іллівни. Талановитою майстринею було створено новий напрямок мистецтва «3D» вишивки «Glow Art».

У 2010 році у місті Києві було відкрито Музей вишивки з незвичайною «Живою Галерею». У категорії «Мистецтво, вперше» Тетяна отримала диплом «Книги рекордів України» за презентацію нового методу зображення вишивки спеціальними нитками, що світяться у темряві: монохромна вишита ікона «Ісус Христос у терновому вінці», виконана в техніці хрестик на бавовняному полотні. Унікальну колекцію світових імен вишито в рамках Міжнародного художнього проекту «Glow Gallery». Образи Стіва Джобса, Леонардо да Вінчі, Тараса Шевченка, Ісуса Христа…проявляються в темряві і стають ніби співрозмовниками з відвідувачем. Творчість Тетяни Іванівни знана не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Протягом останніх років колекція унікальних робіт (картини на біблійну тематику, що світяться у темряві) експонувалася в Експоцентрі України, Києво-Могилянській академії, бібліотеці імені Вернадського, музеї Павла Тичини, Британській Раді, Верховній Раді України; в США, Франції (посольство України), Японії (ЕХРО 2005), Китаї (ЕХРО 2010), Шотландії, Ізраїлі, Бразилії та ін.

Вишиті роботи майстрині знаходяться в музеях світу і приватних колекціях представників української та закордонної еліти. Тетяна Протчєва дійсно гідно репрезентує Україну на світовому рівні, сучасне мистецтво української вишивки. Неповторна авторська розробка майстрині - українська краватка, орнаменти якої використовувала художниця взяті з малюнків прадавньої Трипільської кераміки 5-4 ст. до н.е. Глибоко продуманими проектами вона синтезує сучасність з національними традиціями: майстер-класами на телебаченні та просвітницькою діяльністю на радіо прищеплює любов до української культури, таким чином виховуючи патріотизм у підростаючого покоління.

Представлений в експозиції творчий доробок мисткині зачаровує, несе ознаку самобутнього таланту й цікавої творчої манери. Зокрема, це вишита робота «Даю, дарую» - портрет Галшки Гуревичівни досить добре відомої в Україні. Це – жінка, яка мислила категоріями добра, відданості своїй землі, розумінням ролі освіти в розвитку суспільства. Походила вона з українського шляхетного роду Гуревичів, відомого в історичних джерелах від початку ХVI століття. Гуревичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі. Як випливає з тогочасних документальних джерел Галшка (Єлизавета Василівна) найвірогідніше народилася в 1577 році. А в 1594 році вона одружується з Христофором Потієм, сином брацлавського каштеляна, потім Володимирського єпископа Іпатія Потія, який був одним із головних ініціаторів і провідників Берестейської унії, згодом – греко-католицьким митрополитом в Україні. Після смерті чоловіка Галшка сама виховує доньку Катерину. В 1606 році Галшка одружується вдруге. Її чоловіком стає Стефан Лозко – представник заможного українського шляхетського роду Київщини. Від другого шлюбу Галшка мала сина Михайла. Саме в Києві Галшка завершує справу, котра назавжди пов’язала її ім’я з Києво-Могилянською Академією. Вона віддає свої землі під Київський Братський монастир і Братську школу, тобто стає її засновницею. На той час, коли подружжя оселилося в Києві, саме сюди переміщується головний осередок культурно-національного руху. Земля, яку подарувала Галшка під школу і монастир, то її повна власність, дарована свого часу дружині Стефаном у вічне користування. Обмірковує свій задум Галшка спільно з чоловіком і діє за його підтримкою. Що ж дарує Галшка Гуревичівна? В дарчій записано: «Даю, дарую, записую і відказую, фундую добра мої власні, дідичні права і вольності шляхетські маючі власний мій двір з землею, зі всіма до того двору і землі правами, пожитками, різними належностями, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи». Садиба Галшки знаходилася в самому центрі Подолу, головній частині Києва, біля ринку, що традиційно розміщувався на Красній (потім Контрактовій ) площі.

Також експонуються ікони «Казанської Богородиці», «Серафіма Саровського», ікона в 3D «Ісус Христос» та вишитий рушник із зображенням лику Ісуса Христа в традиційній кольоровій гамі, яка характерна для Центральної України. Доповнюють експозицію друковані матеріали, які висвітлюють творчий шлях майстра української вишивки - Тетяни Протчевої.

автор - Олена Степанок – завідуюча відділом науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею