На боці добра/на боці закону

25.10.15, 10:00

Сьогодні в книжковому огляді журналу "Ланруж" – сучасні європейські детективи, які захоплюють і лякають.

Норвезькому детективісту Крісу Тведту вдається вдало й неодновимірно підбирати назви до своїх творів. Два роки тому було метафоричне «Коло смерті» (в основному значенні - натовп людей, котрі з цікавості збираються біля тіла потопельника), нині – «Небезпека рецидиву». Для головного героя - адвоката Мікаеля Бренне - це небезпека знову піти на порушення закону, якщо через його недосконалість винну в жорсткому злочині людину відпускають на волю у залі суду. І зрештою змовчати про порушення цих же законів, якщо йдеться про встановлення справедливості хай не юридичної, але загальнолюдської.

Для головних злочинців - забезпечити одне одному таке алібі, яке дозволить уникнути покарання та, за сприятливих обставин, ще й перекласти провину на іншого. Для батьків по-звірячому вбитої 14-річної дівчини - небезпека опуститися до банальної та ще кривавішої помсти. Разом з тим не можу не сказати, що власне детективна інтрига в романі не надто закручена. Певно, для автора все ж таки найголовніше - створення психологічно вивірених та переконливих образів.

Причому це стосується і персонажів далеко не першого плану, як, наприклад, батько головного героя. Образ колись непохитної та впевненої в собі особи, котра зі старінням, хворобами втрачає цю впевненість й намагається бути ближчим до сина, є важливим з огляду на домінантну проблему твору - проблему стосунків батьків і дітей. Це і як вже згадуване прагення відродити нормальні родинні стосунки чи намагання усвідомити, як жити далі після втрати єдиної доньки, і також те, що мають зробити батьки, аби дитині захотілося їх убити.

Польський майстер гостросюжетної прози Зигмунт Мілошевський і в попередніх двох книгах трилогії про прокурора Теодора Шацького не зображував цього персонажа як героя без страху й докору. У третій частині, що має назву «Гнів», автор неодноразово підкреслює як зовнішню, так і внутрішню втому цього, як характеризує його одна з дійових осіб роману, «нудного соціопатичного мізантропа».

І раніше Теодор Шацький опинявся в ситуаціях вибору: перебувати на боці добра або на сторожі закону. А в цьому творі автор підніме питання подібного вибору на новий рівень. Бо прокуророві доведеться грати проти чи то одинака-месника, чи то цілої таємної організації, що займається покаранням тих, кого не вдалося притягнути до заслуженої відповідальності за допомогою державної системи правосуддя. До того ж, ітиметься про неоднозначне явище, яке не так легко витягнути на поверхню й довести як із суб’єктивних, так і об’єктивних причин - насильство в родині. Хоча, як зауважить одна героїня, чи можна називати родиною групу, де існує будь-яке насильство, замах на особисту свободу.

Тим більше й сам Шацький справедливо може бути потенційною мішенню жорстоких месників, адже цілком обґрунтовано з погляду юридичних процедур відмовляє жінці, котра не спроможна надати переконливих доказів знущання з неї з боку чоловіка, а наступного дня знаходять її тіло на підлозі власної кухні. І не можу не попередити особливо вразливих читачів: обережно знайомьтеся з текстами як «Небезпеки рецидиву», так і «Гніву», адже думки та (особливо!) вчинки, на які спроможуться персонажі будуть подекуди дуже й дуже лякаючими.

Дмитро Шульга - для журналу "Ланруж"