Ринок зерна
Зернове господарство посідає і буде посідати пріоритетне місце в економіці України та її регіонів. Виходячи з цього, визначається рівень виробництва зерна, який би задовольнив потреби внутрішнього попиту і забезпечував би зростання експортного потенціалу. Для Кіровоградського регіону його визначено на рівні 2 млн.т на рік.
Український ринок зерна, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західноєвропейської моделі. Ці відмінності зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуроплата та ін.). Характерна риса сучасного ринку – обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася усереднена структура реалізації зерна, яку можна вважати типовою за останні 5 років:
-за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 12%, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натуроплати) – 31, на ринку – 24, за бартерними угодами – 33%;
-за структурою продукції: пшениця вся – 60%, ячмінь – 20%, жито – 3.5%, просо, гречка – 2.5%, кукурудза – 8%, овес – 1%, зернобобові – 5%.
Сучасний товаровиробник поставлений в умови міжгосподарської конкуренції на ринку зерна, а ринкові умови так чи інакше змушують зробити свій вибір щодо подальшого розвитку основної галузі виробництва. Суть проблеми, передусім, полягає у підвищенні його ефективності, концентрації матеріально-технічних ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих ґрунтово-кліматичних умов. В одному випадку – це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в іншому – озимої пшениці, жита, гречки, гороху та ін.
Проблема збільшення виробництва зернових культур – стратегічна мета АПК країни, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури, як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон’юнктури ринку. В оптимальному варіанті загальна структура валового збору зерна в Україні орієнтовно має бути такою (за даними Міністерства АПК):
1. Озимі – 57-65 %, з них пшениця – 57-59%.
2. Ярі зернові – 43-45%; з них ячменю – 14-18%, овес – 2.6-3.8%, просо – 0.7-1.3%, гречка – 0.8-1.1%, кукурудза – 10-13%, зернобобові – 5-6.5%.
Що стосується окремого підприємства, то структура його виробництва повинна бути не статичною, а оперативно реагуючою на сприятливі умови того чи іншого року на попит ринку. Існує серйозна проблема – кооперація товаровиробників на шляху захисту інтересів від тиску монополії посередницьких структур на ринку засобів виробництва, та переходу від бартерних до нормальних товарно-грошових відносин.
Відносини виробників зерна з партнерами в процесі його реалізації будуються залежно від напряму подальшого використання зернопродуктів. З урахуванням прибутковості кожної ланки ланцюга “виробництво-споживання”, повинні укладатись угоди між виробником зерна та його покупцем. Виходячи з цього, розробляється тактика і стратегія продажів зерна на існуючому ринку.
Використана література:
1. Яковенко Р. В. Технології продажу товарів / Роман Яковенко. – Кіровоград : Антураж А, 2003. – 212 с.
2. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
3. Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?