Управління системою гарантування депозитів в Україні

У статті досліджується специфіка становлення дієвої системи гарантування депозитів в Україні, визначаються основні проблеми у даній сфері та розробляються шляхи їх подолання

Державне гарантування банків­ських вкладів поширене в багатьох країнах. Гарантування депозитів є одним із ключових інструментів забезпечення стабільності банківської системи і захисту вкладників від значних втрат унаслідок банкрутств банків. До таких механізмів належить і сис­тема страхування банківських вкладів (депо­зитів).

Близько 75 років у світі та понад 10 років в Україні діє система страхування депозитів. Захист інтересів вкладників, передусім фі­зичних осіб, є одним із найважливіших прі­оритетів держави. Важливу роль відіграє соціальний аспект гарантування вкладів, тому в країнах із розвиненими ринковими відносинами розробляються механізми, що захищають вкладників від інвестиційного ризику.

В Україні функції страхування банківсь­ких вкладів здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, проте існує ряд нагальних проблем у його діяльності, пошук шляхів вирішення яких і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Отже, актуальність цієї роботи обумовлюється необхідністю вивчення тенденцій розвитку системи гарантування депозитів в Україні, аналізу проблем, що існують у цій сфері та визначення шляхів їх подолання.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд) – це державна організація, яка покликана захищати права та інтереси вкладників, створена Указом Президента України № 996/98 від 10 вересня 1998 року [2].

Діяльність Фонду направлена на мінімізацію ризиків неповернення вкладів при споживанні депозитних послуг банків. Фонд захищає інтере­си вкладників фізичних осіб у разі неплатоспроможності чи банкрутства банку шляхом виплати відшкодувань за рахунок коштів фонду.

Фонд створений і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку. Він має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в Національно­му банку, печатку зі своїм найменуванням, веде облік і звітність відпо­відно до чинного законодавства.

Якщо розглянути співвідношення завдань системи страхування банківських вкладів в Україні та функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то можна побачити певну невідпо­відність.

Відповідно до п. 4 Положення „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 30.08.2002 р. № 1301/268, основними завданнями Фонду є:

-забезпечення захисту прав фізичних осіб – вкладників банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування за його рахунок коштів вкладників, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів;

-здійснення організаційно-управлінсь­ких заходів з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат;

-забезпечення надходження та акуму­ляції сум зборів з банків – учасників (тимча­сових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат;

- забезпечення цільового використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду [3].

З метою виконання покладених на нього завдань Фонд здійснює ряд функцій, які умовно можна об’єднати у чотири групи:

1. Фінансові:

- відшкодовує кожному вкладнику бан­ку – учасника (тимчасового учасника) Фон­ду втрати у розмірі, визначеному відповідно до Закону;

- забезпечує використання власних кош­тів за їх цільовим призначенням;

- залучає в порядку, передбаченому За­коном, кредити від Кабінету Міністрів Укра­їни у грошовій формі або державними цінни­ми паперами, НБУ, інших банків та інозем­них кредиторів у грошовій формі;

- набуває право кредитора стосовно бан­ку – учасника (тимчасового учасника) Фон­ду на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів.

2. Організаційні:

- встановлює для банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду у визначено­му ним порядку обов’язкові стандарти – ви­моги щодо їх членства у Фонді;

-визначає обов’язкові форми звітності для банків – учасників (тимчасових учас­ників) Фонду;

- забезпечує виконання вимог законодав­ства про збереження банківської таємниці щодо інформації, одержаної від НБУ, банку – учасника (тимчасового учасника) Фонду та ліквідатора банку – учасника (тимчасового учасника) Фонду.

3. Контрольні:

- проводить перевірку правильності розрахунків та контролюєсвоєчасність і повноту перерахування зборів банками – учасниками (тимчасовими учас­никами) Фонду;

- проводить перевірку діяльності банків – учасників (тимчасо­вих учасників) Фонду, в тому числі із залу­ченням з цією метою незалежних експертів за рахунок його коштів;

- бере участь у перевірках, які проводять­ся НБУ, з питань, що належать до компе­тенції Фонду;

- порушує перед НБУ питання про засто­сування до банків – учасників Фонду заходів впливу у разі по­рушення ними норм Закону.

4. Інформаційні:

- одержує від НБУ інформацію, не­обхідну для виконання Фондом передбаче­них законодавством функцій;

- публікує в офіційних засобах масової інформації:

а) двічі на рік (за станом на 1 січня і 1 лип­ня) звіт про свою діяльність, реєстр банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після зазначених термінів;

б) інформацію про зміни в реєстрі банків – учасників Фонду протягом 14 календарних днів після внесен­ня змін до реєстру;

в) відповідно до законодавства річний звіт, достовірність даних якого повинна бути підтверджена незалежною аудиторською фірмою;

-подає річний звіт разом з аудиторсь­ким висновком Кабінетові Міністрів України і НБУ до 1 липня року, що настає за звітним [6, с. 25–26].

Отже, функції, виконання яких покладено на Фонд, не можуть повною мірою забезпечитиналежне здійснення по­ставлених перед ним завдань. Зокрема, конт­рольні функції Фонду обмежуються виключ­но перевіркою розрахунків та контролем повноти і вчасності перерахування зборів кожним банком – учасником Фонду та перевіркою банків – учасників Фонду в межах забезпечення виконання покладених Законом на Фонд повноважень (фактично це той самий контроль за вчасним та повним перерахуванням коштів Фонду, достовірніс­тю та вчасністю подання звітності).

Становлення системи гарантування банківських вкладів у світі своїм корінням сягає у глибину століть (табл. 1).

Таблиця 1

Становлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Стра­хування банківських вкладів започатковано створенням у 1934 р. у США Федеральної кор­порації зі страхування банківських вкладів із метою захисту дрібних інвесторів. Сьогодні Федеральна корпорація США зі страхування банківських вкладів є прикладом високо­ефективної моделі страхування депозитів, що стала основою відповідних систем багатьох країн.

Станом на 2006 р. обов’язкові системи страхування депозитів створено у більш як70 країнах світу, передусім європейських, у тому числі країнах СНД та Балтії [7, с. 18]. І навіть там, де вони ще не запроваджені, провадиться активна робота з їх моделюван­ня та запуску в роботу (Киргизія, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та ін.).

Серед великого розмаїття форм страху­вання вкладів у світі можна виділити дві ос­новні – американську та німецьку [8, с. 101]. Зважаючи на критерій, який покладений в її основу – власність на кошти страхо­вих фондів (в американській – це державна, наприклад США, Великобританія, Японія; у німецькій – власність банків-співучасників, наприклад Німеччина, Нідерланди, Австрія, Швейцарія, Франція) така класифікація є основною. Проте, як і будь-яка класифікація, вона не є абсолютною, про що свідчить існу­вання у світі системи змішаного типу.

Фінансова участь держави у страхуванні вкладів може мати такі форми [8, с. 102-103]:

-надання страховому фонду всього або частини первісного капіталу для запуску системи (Японія, Індія);

-регулярні внески до страхового фонду (Іспанія, Індія, Аргентина);

-держава забезпечує резервні кошти для підкріплення фонду (США).

Міжнародний досвід свідчить: залежно від функцій, які виконують організації страхування банківських вкладів, системи стра­хування вкладів можна віднести до однієї з категорій – „грошовий кошик”, „мінімізатор ризику” та „середнє”.

„Грошовий кошик” передбачає обмежен­ня функцій страховика банківських вкладів виключно управлінням фондом страхування банківських вкладів та виплатою відшкоду­вання у випадку неплатоспроможності банку.

„Мінімізатор ризику” включає виконан­ня функцій управління фондом страхування банківських вкладів та виплати відшкоду­вання у випадку неплатоспроможності бан­ку, фінансового моніторингу, здійснення контролю страхових ризиків та управління проблемними фінансовими інститутами.

„Середнє” передбачає певний симбіоз „грошового кошику” та „мінімізатора ризику”. Страховик банківських вкладів, віднесе­ний до цієї категорії, наділений окремими функціями кожної з двох інших категорій, тобто це „грошовий кошик” з функціями контролю.

Досліджуючи функції Фонду, бачимо, що за обсягом функцій, закріплених у Законі та Положенні про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 30.08.2002 р. № 1301/268, його можна віднести до категорії „середнє”: він наділений усіма функціями „грошового кошика” (веде реєстр банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду; забезпечує надходження та акуму­ляцію сум зборів з банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат; здійснює організаційно-управлінські заходи з метою забезпечення виплати вклад­никам сум відшкодування втрат; забезпечує цільове використання коштів, що знаходять­ся на рахунках Фонду), а також виконує окреміфункції, віднесені до категорії „мінімізатор ризику” (перевірка банків з питань своєчас­ності і правильності сплати зборів, перевірка повноти інформування банками вкладників про систему гарантування вкладів, порушен­ня перед НБУ питання про застосування санкцій до порушників Закону та безпосе­реднє застосування Фондом санкцій у ви­падках, передбачених Законом тощо).

Проте повноваження „мінімізатора ризи­ку” є здебільшого формальними і не мають характеру основних. Вони швидше додатко­ві, допоміжні, такі, що спрямовані на забез­печення належного виконання повноважень, віднесених до категорії „грошовий кошик” [5, с. 95].

У зв’язку з активним рухом України до європейської інтеграції корисним стало б ви­вчення досвіду функціонування системи га­рантування депозитів у рамках європейсько­го співтовариства.

У країнах Європейського Союзу проб­лемі захисту вкладів приділяється набагато більше уваги, ніж в інших країнах Європи. Як відомо, на теренах ЄЄ вирішенням проб­леми створенням єдиної дієвої та ефективної системи захисту депозитів почали займатися ще з середини 70-х років XX ст. Ко­місія європейських співтовариств ухвалила Директиву від 17.12.1977 р., якою поставила перед країнами-учасницями завдання ство­рити однакові та формальні системи страху­вання депозитів.

Згодом вимоги до системи гарантуван­ня вкладів уточнювалися в Директивах від 22.12.1986 р., від 14.04.1992 р. та від 30.05.1994 р.

Так, Директивою Євро­пейського парламенту і Ради щодо схем гарантування депозитів від 30.05.1994 р. № 94/19 визначені такі умови:

-кожна країна – член Європейського Со­юзу на своїй території запроваджує та офі­ційно визнає одну або більше схем гаранту­вання депозитів;

-у програмі гарантування захисту депо­зитів обов’язковою є участь усіх кредитних інституцій;

-програма гарантування захисту депо­зитів вступає в дію, коли депозити стають не­доступними.

Таким чином, аналіз міжнародного до­свіду свідчить, що в основу побудови систем страхування депозитів повинні бути покла­дені такі основоположні принципи:

-система страхування депозитів має ор­ганізовуватися на основі поєднання органі­заційної та фінансової співучасті як недер­жавних, так і державних структур;

-система страхування депозитів має но­сити інституційний характер, тобто вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду, керованого як товариство взаємного страхування зобов’язань банків перед вкладниками;

-участь у системі страхування депозитів мають брати всі банки та фінансові установи, що приймають депозити;

-фонд страхування депозитів має фор­муватися на страховій основі, що передбачає вирівнювання ризиків окремих банків тощо.

До 1995 р. страхування вкладів в Україні здійснюва­лось в обмеженому обсязі – відповідно до Закону України „Про банки і банківську ді­яльність” від 20.03.1991 р. № 873-ХІІ держа­ва гарантувала захист вкладів лише в Ощад­ному банку України, а також передбачалося, що банками для забезпечення надійності вкладів створюється міжбанківський фонд страхування депозитів. Порядок створення такого фонду мав встановлюватися Націо­нальним банком України.

З 1995 р. Національним банком України проводилася активна робота у напрямі формування системи страхування вкладів, на­слідком якої стало прийняття та введення в дію з 1 липня 1997 р. тимчасового порядку формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб за раху­нок придбання ними державних цінних па­перів та передачі їх на зберігання НБУ. За­пропонована на той момент система була не досить вдалою, а тому постійно модернізува­лася, наслідком чого стало прийняття Закону України „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20.09.2001 р. № 2740-ІІІ (далі – Закон) [1].

Відповідно до Закону, Фонд є державною спеціалізованою економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку та виконує функції державного уп­равління у сфері гарантування вкладів фі­зичних осіб.

Важливим питанням при побудові схем гарантування депозитів є встановлення максимальної суми, яка підлягає відшкодуванню у разі втрати вкладів. Відповідно до існуючих у світовій практиці принципів ця сума має бути такою, щоб відшкодувати втрати переважної більшості власників депозитів. Крім того, потрібно брати до уваги, що низька сума відшкодування стимулює більш активний моніторинг вкладниками банків і спонукає їх до вибору фінансово стійкіших банків, тоді як надто висока сума нівелює будь-які стимули дотримуватись вкладниками такої ринкової дисципліни. За рекомендаціями Міжнародного Валютного Фонду, максималь­ний розмір відшкодування має встановлюватись на рівні одно- або двократного розміру ВВП на душу населення [4, с. 58]; середнє ж значення у світі – 3.

В Україні до підвищення в жовтні 2008 р. максимальної суми гарантування вкладів (50 тис. грн.) її відношення до ВВП на душу населення становило 2,4 раза, після підвищення (150 тис. грн.) це відношення зросло до 7,3 раза, тобто більше ніж удвічі перевищує середньосвітовий рівень. Однак з огля­ду на динаміку залишків за депозитними вкладами фізичних осіб у третьому кварталі 2008 р. і в 2009 р. можна зауважити, що навіть такий захід не забезпечив довіри населення до банківських установ. Крім того, за даними емпіричних досліджень, країни, в яких гарантована сума покриття депозитів більш ніж у 4 рази перевищує обсяг ВВП на душу населення, у 5 разів уразливіші до банківських криз порівняно з країнами, де гарантована сума повернення вкладів встановлена на рівні обсягу ВВП на душу населення.

Якою б не була максимальна сума гарантованих державою вкладів, важливо, щоб вона була забезпечена коштами відповідної інституції. Її фінансовий стан є одним із важливих сигналів для вкладників стосовно можливості відшкодування втрачених вкладів. При цьому в науковій літературі емпірично доведено, що зі збільшенням гарантованої суми відшкодувань депозитних вкладів надійність роботи такої інституції знижується. В Україні загальна сума коштів, акумульованих Фондом станом на 1 жовтня 2009 р., становила 4798 млн. грн., тоді як депозити фізичних осіб на цю ж дату – 190181 млн. грн. Таким чином, співвідношення суми коштів, що є у розпорядженні Фонду, станов­лять лише 2,5% від загальної суми депозитів фізичних осіб.

Проблеми з достатністю коштів Фонду для відшкодування втрачених вкладів можливо було б вирішити, запровадивши альтернативний механізм сплати регулярних зборів банками – учасниками на основі оцінки ризику їх діяльності. Такий механізм найбільш адекватно розподіляв би між учасниками Фонду можливе навантаження через здійснення окремими банками ризикованих операцій, що загрожують їх фінансовій стійкості. Саме цей механізм запроваджений у деяких країнах – членах ЄС і нині активно обговорюється як можлива рекомендація всім країнам – членам ЄС.

В умовах відкритості національ­них фінансових ринків механізми гарантування можуть використовуватись як засіб у міждержавній конкуренції стосовно залучення банківських вкладів. Відмінності у максимальних гарантованих сумах вкладів та у процедурах повернення недоступних вкладів можуть викривляти умови конкуренції між банківськими установами різних країн. З огляду на це функціонування систем гарантування банківських вкладів зумовлює потребу у міждержавному регулюванні. Зокрема, у ЄС у 1994 р. була прийнята перша директива стосовно захисту депозитів, якою було встановлено мінімальний рівень покриття вкладів у країнах – членах – не менше 20 тис. євро.

Ще однією проблемою формування та витрачання коштів Фонду є відсутність до цього часу нормативного документа, який би регулював порядок складання кошторису, його структуру, методологічні підходи та критерії планування тих чи інших витрат, встановлював терміни подання і затвердження кошторису витрат. Саме це, за висновком Рахункової палати України, також частково призводить до неефективного ви­трачання коштів Фонду.

Можна перелічити ще багато недоліків української системи страхування вкладів, але вони зумовлені переважно тим, що за­конодавство, яким регулюється діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є недосконалим та неповним, часто не містить дієвих механізмів реалізації, а тому по­требує перегляду та вне­сення змін.

Проте слід визнати, що факт існування в Україні системи страхування банківських вкладів, форма якої в основному відповідає світовим критеріям, вже є чималим досяг­ненням.

Отже, схема гарантування вкладів в Україні є чималим досягненням, але, на жаль, вона має низку недоліків. На нашу думку, для забезпечення ефективності схеми гарантування вкладів максимальна сума покриття вкладу має бути встановлена на такому рівні, щоб, з одного боку, не стимулювати банки та вкладників до безвідповідальної поведінки та не допускати зростання обсягів депозитів у фінансово нестабільних банках. З іншого боку, вона має бути достатньою, щоб покрити втрати фінансово менш забезпечених та обізнаних вкладників, а також забезпечувати довіру вкладників до банківської системи і запобігатибанківській паніці.

Мають бути встановлені однакові для всіх банківських установ вимоги щодо участі у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб. Найбільш доцільним є перехід до ризик-орієнтованої системи нарахування регулярних внесків банків-учасників до Фонду [9, с. 148]. Схема гарантування вкладів може бути недієвою, якщо не буде забезпечено ефективних механізмів за­побігання банкрутств банків.

Важливим напрямом удосконалення пра­вового режиму Фонду має стати розширення кола його функцій у частині застосування санкцій до порушників законодавства у га­лузі гарантування вкладів.

Список використаної літератури

1.Закон України „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20.09.2001 р. № 2740-ІІІ[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nr...

2.Указ Президента України „Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14.07.2000 р. № 891/2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nr...

3.Положення „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”від 30 серпня 2002 р. № 1301/268 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nr...

4.Балдич Н. Державне гарантування вкладів та проблеми асиметричності інформації в банківському секторі / Н. Балдич // Вісник національної академії державного управління при Президентові України. – 2009. – № 4. – С. 55–63.

5.Мазур Т. Діяльність фонду гарантування банківських вкладів : зарубіжний досвід і пропозиції для України / Т. Мазур // Підприємництво, господарство, право. – 2007. – № 2. – С. 95–98.

6.Мазур Т. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб : до питання розширення кола функцій / Т. Мазур // Підприємництво, господарство, право. – 2007. – № 8. – С. 24–27.

7.Турбанов А. В. Системы страхования депозитов : мировая практика и тенденции развития / А. В. Турбанов, Н. В. Евстратепко // Финансовое право. – 2004. – № 1. – С. 17–20.

8.Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн : навч. посіб. / І. В. Шамова.– К. : КНЕУ, 2001. – 195 с.

9.Яковенко Р. В. Проблеми створення системи гарантування депозитів в Україні / Р. В. Яковенко, В. О. Буряк // Розвиток економічної думки : зб. наук. праць. – Кіровоград : „Поліграф-сервіс”. – 2011. – Вип. 4. – С. 141–149.

Р.В. Яковенко к.е.н., доцент, Економіко-технологічний інститут імені Роберта Ельворті, м. Кропивницький, Україна

Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!

Подписаться на комментарии к этому материалу!

×

Комментарий:

Ответить (Ctrl+Enter)

Войти или зарегистрироваться Что мне даст регистрация?

Напишите ваш комментарий

Комментарий:

Добавить комментарий (Ctrl+Enter)

Войти или зарегистрироваться Что мне даст регистрация?

×

Что мне даст регистрация?

Зарегистрированные пользователи имеют возможность:

• загружать аватар
• отслеживать новые комментарии
• голосовать за комментарии.