Степан Процюк. Сила слова

15.03.24, 10:37

На запрошення Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського до Кропивницького з публічними лекціями приїхав митець слова, якого називають «одним із найконтроверсійніших письменників-інтелектуалів» сучасної України, Степан Процюк. Лауреат багатьох літературних премій та відзнак, член українського ПЕН-клубу.

Він автор понад 30 книг, серед яких звернемо увагу на психографії. Пам’ятаєте, як на уроках літератури ми проходили творчість того чи іншого письменника? Народився, вчився, написав те і те і в решті-решт пішов в інші світи. Дати з біографії знали лише учні з дуже гарною пам’яттю, а в цілому мало хто взагалі вдивлявся в особистість письменника. Виправити це читачам допоможуть психологічні біографії Степана Процюка: «Троянда ритуального болю» про Василя Стефаника, «Маски опадають повільно», присвячений Володимиру Винниченко, «Місяцю, місяцю» про шлях до себе Григора Тютюнника та «Руки і сльози», яка дає змогу читачу по-новому подивитися на Івана Франка.

Та на спочатку була «Інфекція». На думку Василя Шкляра, «жорсткий роман про дефіцит нашої національної імунної системи, дзеркало-безодня, в яке страшно дивитися».

Далі з’являються романи «Жертвопренесення», «Тотем», «Канатоходці», збіркі есеїв, які не можна не прочитати.

Приємно, що творчість Степана Процюка дотична і до Кіровоградщини. В роботі у майстра роман про Євгена Чикаленка, українського підприємця, мецената, публіциста, громадського діяча, якого з нашим містом пов’язує навчання у Єлисаветградському земському реальному училищі. Це йому належить фраза: «Ми всі любимо Україну до глибини душі, треба її полюбити до глибини власної кишені».

Сподіваємося також на вихід роману про кохання Марії Заньковецької та Миколи Садовського – корифеїв українського театру – живих людей з їхніми пристрастями, емоціями, прагненнями і залежностями.

Зірка українського письменства має й свій YouTube-канал «Письменник про письменників». Наполегливо радимо дивитись. Бібліотекарям Чижевського він допомагає готувати свої проєкти.

Гість згадував свої студентські роки, життєвий простір, в якому «так мало було задушевності», «так багато лицемірства» і водночас «так багато відчуття, що щось повинно відбутися», авторів та твори, що змінювали світогляди багатьох українців, - на слухачів чекало багато відкриттів.

Мимохідь Процюк філософськи зауважив: якщо б в юності йому сказали, що він буде письменником, був би здивований. Та доля вирішила своє. І тут ми входимо в екзистенціальні води, які добре знайомі Степану Процюку. Адже він шукає власні відповіді на одвічні питання людської душі і духа, свободи, несвободи і, врешті-решт, особистого вибору.