Лабіринт, що веде до змін: у Кропивницькому жінки візуалізували шлях своїх соціальних проєктів

01.08.25, 16:00

Як прокласти шлях до соціальних змін, коли попереду стільки невизначеності, викликів і поворотів? Як не втратити фокус, коли реальність щодня змінює правила гри? І як не втратити себе — у потоці завдань, очікувань і відповідальності?

Відповіді на ці питання шукали біля півсотні учасниць програми «Жінка. Дім. Зміни: Перетворення через досвід», що її реалізує у Кропивницькому громадська організація «Прес-клуб реформ». Мисткиня та фасилітаторка Марина Кашлакова цього разу запропонувала жінкам артпрактику під назвою «Лабіринт. Карта втілення проєкту». Це була не просто творча вправа. Це був глибокий особистісний процес — занурення в себе, у власні наміри, у структуру й динаміку проєктної діяльності. Жінки створювали власні лабіринти з ліній, кольорів, символів і сенсів. І кожна лінія ставала кроком до розуміння, що саме зараз важливо.

Лабіринт як метафора життя і проєкту

Класичний семипутний лабіринт, який обрали для практики, це один із найдавніших символів людства. Він має єдиний безперервний шлях до центру й назад, без глухих кутів і хибних поворотів. Це не головоломка, а медитативна подорож — така ж, як і шлях реалізації соціального проєкту. Він не завжди прямий, часто звивистий, але завжди веде до суті.

На початку практики кожна учасниця створювала «вхід» у свій лабіринт: фігуру себе, символ проєкту і головне — свій запит. Чого я прагну? До чого хочу прийти? У чому моя сила, а в чому виклик? Потім — рівень за рівнем — жінки проходили стежками лабіринту, кожна з яких відповідала певному аспекту проєктної та особистої трансформації. На фізичному рівні йшлося про базові умови: емоційна, матеріальна, фізична безпека — те, без чого жодна ідея не зрушить з місця. Символами цього рівня ставали двері, замки, стіни — те, що дає відчуття опори. Наступний рівень - рівень вибору, задоволення і творчості, - привніс баланс між бажанням діяти і ресурсами, між короткостроковими й довгостроковими цілями. Цей рівень був про гнучкість і уяву, здатність знайти неочевидні рішення. Далі учасниці проєкту зображали рівень волі й особистої сили. Саме тут жінки стикалися з темою кордонів — внутрішніх і зовнішніх. Потрібно було відповісти на питання, наскільки вони готові захищати свою ідею, свою команду, свою цінність.

Ще один рівень - рівень серця, емпатії, прийняття та любові, - дохволяє створити живу команду і здійснити справжній вплив. Це про зв’язки між людьми, довіру, вміння чути та підтримувати. І, звісно, проєкт повинен мати обличчя — унікальне, справжнє, відмінне від інших. На цьому рівні народжувалися метафори, кольори і стилістика, яка відображає душу проєкту. Два наступні рівні - рівень мудрості та системного мислення, а також рівень духовності, - відображають об’єднання досвіду, вивчених уроків, найглибших сенсів: “Навіщо я це роблю? Який мій внесок у загальнолюдські цінності? Яке майбутнє для своєї територіальної громади та України я формую?”. Це був етап, коли жінки усвідомлювали: мій проєкт може бути не лише ініціативою, а частиною ширших змін.

У самому центрі лабіринту кожна мала намалювати символ свого проєкту — як втілення його ідеї, сили й впливу. І порівняти зі своїм початковим запитом. Для когось ці дві точки зійшлися. Для когось — ні, але це стало ключем до переосмислення.

Відображення і трансформація

У завершальній частині практики учасниці розфарбовували лабіринт, додаючи кольори кожному рівню відповідно до власних асоціацій. Чорний для безпеки. Помаранчевий — для вибору й радості. Жовтий — для волі. Зелений — для серця. Синій — для інтуїції. Червоний — для духовності. Такі кольори обрала для себе Марина Кашлакова, а учасниці артпрактики кожна обирала свої кольори.

Їхні кольорові орнаменти стали візуальною картою проєктів, особистими дзеркалами. У кожної — своє. Але всі пройшли цей шлях у спільноті, з підтримкою, усвідомленням і можливістю поділитися рефлексіями.

На завершення Марина Кашлакова запропонувала кожній побути зі своїм лабіринтом ще трохи — прикрасити, доповнити, розпізнати, що ще бракує для відчуття цілісності. А потім — відповісти на три питання: “Який поворот став для тебе несподіваним, але важливим?”, “Яку пораду ти би дала тому, хто тільки входить у свій лабіринт змін?” та “Як би ти назвала цей лабіринт, якби перетворила його на атракціон?”. У відповідях учасниць звучали щирість, гумор, натхнення — і глибоке внутрішнє перетворення.

“Дякую організаторам за можливість навчатися, спілкуватися та розвиватися! За великі і маленькі сюрпризи!”, — сказала одна з учасниць.

“Я вперше на такій практиці. І скажу чесно, було дуже цікаво”, - поділилась інша учасниця.

“Тепер я знаю: мій проєкт — не хаос, а мозаїка, яка має центр”, — додала третя.

Шлях не прямий — але цілісний

Артпрактика відбулася в межах довгострокової програми, спрямованої на посилення жіночого лідерства, впровадження змін у громадах і глибше усвідомлення власної ролі в трансформаціях. Усі елементи цієї програми — тренінги, менторство, творчі практики — об’єднані навколо ідеї сталого розвитку, де турбота про себе так само важлива, як і турбота про спільноту. І лабіринт став тут черговим кроком, бо кожна з учасниць — уже провідниця. Для себе, для інших, для свого оточення і громади.

Проєкт “Жінка. Дім. Зміни: Перетворення через досвід" втілюється за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Зміст проєкту не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у рамках проєкту, є виключною відповідальністю його авторок.