Кіровоград: Диво Ейфеля на Інгулі

16.12.15, 13:58

Сайт "Сурма" днями опублікував цікавенний матеріал Юрія Матівоса про кіровоградські мости. Пропонуємо його читачам "Тусовки"

За офіційними даними, у столиці України діє вісім мостових переходів через Дніпро. Гордістю киян є мости Патона, Метро, Ланцюговий та інші. Однак Кіровоград зі своїм Інгулом не поступається могутньому Славутичу, більше того – перевершує його. У нашому скромному обласному центрі дванадцять мостів різного призначення через Інгул, чотири через Сугоклію, три через Біянку, по одному через Мотузянку та Озерну Балку. Серед них є міст унікальний, єдиний у своєму роді у всій Європі.

Майже сто років з дня виникнення поселень на обох берегах Інгулу, які тепер входять до складу Кіровограда, між ними не існувало транспортних сполучень через річку. Справи уладналися після створення у місті будівельного комітету. З ним і пов’язаний благоустрій міста. Комітет був підпорядкований міській думі, очолював його міський голова, членами були поліцмейстер (начальник міської поліції), інженер та архітектор, кілька гласних (депутатів). Одним з перших об’єктів, збудованих за розробками комітету, був міст через Інгул, названий Великим, бо він став продовженням вулиці Великої Перспективної і з’єднав лівобережний Поділ з вулицями правого берега річки. Збудовано міст за кошти купця з Кременчука Якова Слюнькова у 1845 році. Цей рік треба вважати початком мостобудування у Єлисаветграді. Слід зазначити, що більшість транспортних і пішохідних мостів, та навіть кладок, мали власні назви. Перелічимо їх у порядку розташування з верхів’я річок, що протікають у межах сучасного Кіровограда.

Передмістя Лелеківку з Миколаївкою з’єднують два пішохідні переходи. Далі йде зовні мало помітний, але надзвичайно вважливий у транспортному відношенні кам’яний міст на вулиці Київській (Київський). Нижче нього розташована добротна металева кладка, яка служить зручним переходом для жителів західної частини міста і Балашівки. Продовженням колишньої вулиці Вокзальної (тепер Жовтневої революції) є найдовший і найпотужніший у Кіровограді міст, споруджений на початку 70-х років минулого століття. До цього поблизу нього існував дерев’яний транспортний міст, який називався Керкерупівським (за прізвищем будівничого). Він з’єднував місто з колишнім селом Балашівкою. Теж не дуже помітним зовні, але дуже «продуктивним» міст є продовженням вулиці Острівської з виходом через провулок Василівський на Велику Перспективну. У дорадянські часи він мав назву Піковський (спонсор –підприємець, гласний земства).

Гарно вписався в архітектурний обрис міста пішохідний арковий міст, що є продовженням вулиці Пашутіна. Колись він називався Базарним, бо єднав два базари, розташовані обабіч Інгулу. Нижче нього лежить міст, який 80 років тому називався Долинським, а тепер Кіровським. Чистоганівський пішохідний міст з’єднував вулицю Клинцівську з городами та садами на правому березі Інгулу. Тепер він реконструйований у значну транспортну переправу і є складовою однієї з найпотужніших автомагістралей міста – вулиць Кропивницького та Яновського. Кущівський міст з’єднував передмістя Кущівку з Пермською вулицею у районі пивзаводу. Після включення до складу Кіровограда села Завадівки, біля неї було збудовано сучасний великий гарний міст з бетону і металу. Всі названі мости знаходилися на Інгулі.

Далі поведемо мову про інші. На Сугоклії, як вже зазначалося, їх чотири. Один з них обладнаний у верхів’ї річки, біля села Черняхівки. Нижче по течії розташований міст – гребля, що з’єднує лівобережну вулицю Садову з правобережними мікрорайонами Арнаутове, Никонорівка, Масляниківка. Найпотужніший міст був збудований коштом земства при виїзді з південної частини міста на автошляху Єлисаветград – Бобринець і називався Бобринецьким. Через Біянку перекинуто місток між Великою Балкою та вулицею Колодязною, інший з’єднує вулиці Преображенську та Родимцева на Катранівці. Є мости на самій Балці та при злитті Біянки з Інгулом у районі Кущівки. Для сполучення обох берегів Мотузянки у районі Миколаївки обладнано металеву кладку – місток. Є ще один досить «роботящий» транспортний міст на Новій Балашівці.

Варто сказати про шляхопроводи, яких кілька у межах Кіровограда. Шляхопровід – це інженерна споруда мостового типу над іншою дорогою у місці їх перетину, що забезпечує рух по ній на різних рівнях та дає можливість з’їзду на іншу дорогу. Будь –який шляхопровід є мостом. Чи не найбільший з них збудовано у середині 70-х років минулого століття поблизу аеродрому за Миколаївкою. Він став складовою частиною об’їзної дороги навколо південно-східної частини міста, під мостом прокладено автотрасу Кіровоград – Знам’янка. Подібна споруда розташована за Лелеківкою. Там під мостом на Кишинівській трасі прокладено залізничні колії. Залізничний шляхопровід розташований біля заводу «Гідросила», так звана Арка. Пішохідний міст облаштовано над коліями між вокзалом і залізничною станцією. Ним користуються частина мешканців Миколаївки, працівники заводу «Гідросила» та залізничники.

…У січні 1863 року розпочалося будівництво першої в Україні залізниці. Відрізок облаштування колії Бірзула – Єлисаветград згодився фінансувати німецький барон Унгерн-Штернберг, бо передбачав у майбутньому колосальні прибутки для себе. До виконання робіт підприємець залучив французьких фахівців. Саме вони розробили проект спорудження сталевих мостів – віадуків конструкції інженера О. Ейфеля, творця знаменитої вежі у Парижі. На залізницях Європи віадуків Ейфеля на той час ще не будували – вперше це мали зробити на Інгулі. Унікальність моста у тому, що при його будівництві застосовували вироби із сталі, бетону та граніту. Маючи порівняно невелику довжину, покриття віадуку покладено на спеціальних опорах на висоті 90 метрів над рівнем води. Міст здатен витримати важкі навантаження, стійкий до резонансів і ерозій, надзвичайно міцний. У цьому не раз переконалися охочі його зруйнувати. Свого часу терористи – народники мали намір підірвати міст, коли по ньому намічався проїзд потягу з російським царем. Але для цього знадобилася б така кількість динаміту, яку неможливо вкласти непомітно у сталево-гранітне тіло віадуку. До того ж, міст у всі часи охоронявся і тепер охороняється посилено. Безсилими виявилися радянські та німецькі мінери: перші хотіли підірвати міст під час відступу у серпні 1941 року, другі – у січні 1944-го. Міст витримав шалені артилерійські обстріли та бойові удари авіації та артилерії обох противників. Рух поїздів через міст ніколи на припинявся. Ще довго не припиниться.

Юрій Матівос, сайт "Сурма"



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Umanska E."Лісова коза" запрошує у гості
Добрий день, а можна отримати якісь контакти, щоб домовитись на інший день?
Вікторія .База відпочинку “На гачок”
Відпочивали на базі сьогодні - 01.07.2020 - класний пляж! Ми приїхали біля 8.30 ранку, нас без проблем пустили (вхід на…
Вікторія .Частный зоопарк в селе Озера
А у них (у зоопарка) є свій сайт? Дайте посилання, будь ласка.