До Дня Скорботи: Цього забувати не можна!

22.06.16, 18:00

22 червня 2016 року в Кіровоградському обласному художньому музеї презентовано віртуальну виставку «Цього забувати не можна» до Дня Скорботи та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни в Україні.

На превеликий жаль, сьогодні частина українського суспільства схиляється до думки, що в умовах гібридної війни з Московською Ордою тема Другої світової війни втратила свою актуальність і тому повертатися до неї не треба. Адекватній та обізнаній у питаннях історії людині погодитись з цим неможливо. Адже, скоріше навпаки – військова агресія з боку амбіціозного сусіда-неофашиста робить актуальними як ніколи такі поняття як любов до своєї Вітчизни та готовність захищати її навіть ціною власного життя, самопожертва заради високих ідеалів, активна громадянська позиція, свята ненависть до ворога тощо. Тим більше, що багато подій війни сьогоднішньої перегукуються з подіями війни тодішньої, створюючи певні асоціації:

Іловайськ – Мінський котел 1941 року, Маріуполь – героїчна оборона Одеси та Севастополя, Донецький аеропорт – Сталінград, Дебальцеве - Курська дуга, «Новий порядок» ІІІ Рейху – «Руський мир» та багато іншого.

Правдиве відображення подій Другої світової війни, серед яких - героїчна «Битва за Британію» у той час коли Гітлер і Сталін активно товаришували і співпрацювали, активна економічна допомога Радянському Союзу з боку Сполучених Штатів та тієї ж Великобританії, вагомий внесок українців у перемогу над нацизмом у Європі, необхідне сьогодні і з огляду на шалену інформаційну війну Московської Орди проти західної цивілізації, оскільки забуття справжньої історії – це підґрунтя для численних радянських міфів, якими до сих пір тішить себе азіатсько-фашистський «Руський мир».

Тому мета презентованої виставки - висвітлення героїчних, і одночасно - трагічних сторінок нашої історії часів Другої світової війни та людожерної сутності фашизму і нацизму, патріотичне виховання молоді як майбутнього нашої держави на прикладі подвигу тих, хто врятував людство від «коричневої чуми», а ще - змусити замислитись над наслідками непомірних амбіцій окремих політиків, здатних пожертвувати мільйонами людських життів заради реалізації своїх загарбницьких планів.

Подія, яку ми сьогодні відзначаємо як День Скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні, відбулася рівно 75 років тому назад. 22 червня 1941 року, без оголошення війни, ІІІ Рейх наносить несподіваний удар по своєму учорашньому союзнику та одночасно – головному конкуренту за панування у Європі - Радянському Союзу, ввівши у ступор «Батька всіх народів» Йосипа Сталіна. Так почалася нова фаза тогочасної війни, що тривала 1418 днів і ночей. Це була безкомпромісна битва двох титанів, двох заклятих друзів, двох жахливих імператорів, яка повинна була визначити господаря Європи. Фашистська Німеччина та її союзники обрушили на СРСР страшний удар: 190 дивізій – 5,5 млн. чоловік, більше 4 тисяч танків, 47 тисяч гармат і мінометів, 4,5 тисяч літаків, до 200 кораблів. Радянська армія змогла протипоставити близько 3 млн. бійців і командирів, 1800 важких і середніх танків, 1540 літаків нової конструкції.

До війни зі Сталіним Гітлер готувався ретельно, спираючись на дані високопрофесійної німецької розвідки. 18 грудня 1940 року він підписує директиву № 21 під кодовою назвою «Барбаросса», стратегічною основою якого стала теорія бліцкригу – блискавичної війни проти Радянського Союзу. Згідно цього документу передбачався розгром Червоної Армії протягом 1,5-2 місяців, щонайдовше - протягом п’яти місяців, та вихід німецьких військ на лінію Архангельськ-Куйбишев-Астрахань. У подальшому планувалась повна ліквідація радянської держави та створення на її території 4 німецьких провінцій. Страшна доля чекала на Москву, Ленінград, Київ та ряд інших радянських міст, які було вирішено підірвати, або – затопити.

Передбачалось масове знищення цілих народів, яких Гітлер презирливо називав «неповноцінними націями», що не мають права на існування. Так, на великій нараді 30 березня 1941 року він відверто заявив, що необхіднознищити 30 млн. слов’ян, а потім чисельність населення буде регулюватися в кількості, необхідній для обслуговування арійської раси. Ще у травні 1940 року була прийнята директива про розробку плану «Ост», згідно якого територію Прибалтики, Білорусії, України і європейської частини Росії передбачалось заселити німцями і після колонізації включити до складу Німеччини, а жителів цих регіонів, після відповідної фільтрації, виселити до Західного Сибіру.

Початок війни Гітлера проти Червоної імперії став тріумфальним для Німеччини і катастрофічним для СРСР. Вже на початок серпня 1941року Радянський Союз втратив практично всю свою армію, і здавалося, що ніщо не зможе зупинити вермахт на шляху до Москви, Ленінграда і Києва. Але подальший розвиток подій отримав несподіваний для німецьких планів поворот, суттєво знизивши градус попередньої ейфорії. За прорваною обороною з’являлися все нові радянські дивізії. Ставало зрозумілим, що Німеччина недооцінила свого противника, його військовий та промисловий потенціал, невичерпні людські ресурси. Проблемою для фашистів стала і величезна територія СРСР, яка, по-перше, створювала умови для евакуації промислових об’єктів на схід країни з подальшим налагодженням виробництва військового озброєння, а по-друге - давала можливість радянським військам постійно відступати, зриваючи плани німців відносно реалізації польського, або французького варіантів. До того ж, Червона армія, поступово виходячи з коми, стала чинити гідний опір, знижуючи темпи наступу ворога.

Але за те, щоб мати можливість перевести подих і виграти бодай якійсь час Червона армія платила велику ціну. Вже в перший місяць війни вона втратила близько 1 млн. чоловік, з них 300 тисяч загиблих та 700 тисяч полонених. А за період з червня по грудень 1941 року радянські військові втрати склали 3 млн. 138 тисяч бійців, 6 млн. одиниць стрілецької зброї, 20 тисяч танків, 10 тисяч літаків. Територія СРСР, захоплена вермахтом, перебільшила 1,5 млн. кв. кілометрів - втричі більше, ніж територія Франції. Для порівняння - за аналогічний період втрати сухопутних військ Німеччини склали близько 750 тисяч чоловік, авіації – декілька тисяч літаків.

1941рік «відзначився» великої кількістю радянських полонених, що стали жертвою небувалих за масштабами оточень (так званих «котлів»). Так в білоруському «котлі» (червень-липень) в полон потрапило 328 тисяч радянських бійців та командирів, в Смоленському (липень-серпень) – 310 тисяч, під Уманню (серпень) – 103 тисячі, під Києвом (вересень) – 665 тисяч, під Вязьмою і Брянськом (жовтень) – 663 тисячі. Великі оточення радянських військ, на превеликий жаль, продовжувалися і у 1942-му році: зокрема - під Керчю (травень) – 150 тисяч та під Харковом (травень) – 240 тисяч.

Точні дані про загальну кількість радянських полонених невідомі досі. Західні та вітчизняні дослідники можуть поки що назвати лише приблизні цифри – близько 5 млн. протягом 1941-1945 років, з них – близько 3 млн. за перші два роки війни.

На жаль, особливість географічного розташування України, що стала ареною битви двох диктаторів – Гітлера і Сталіна та її, фактично, колоніальне становище в межах Радянської імперії, мали для неї, без перебільшень, катастрофічні наслідки. Про це красномовно свідчить хоча б той факт, що «Битва за Україну» почалася набагато раніше початку Другої світової війни, що знайшло, зокрема, свій прояв у геноциді українського селянства, знищенні української інтелігенції, воєнних фахівців тощо.

Настраждавшись від червоних фашистів український народ отримав пізніше можливість пересвідчитися у жахливій суті фашизму коричневого. Адже, під час окупації, німці створили на території України понад 230 концтаборів і гетто, знищили 3,8 мільйонів мирних жителів та 1,5 мільйона військовополонених, майже 2,4 мільйони чоловік вивезли на примусові роботи до Німеччини. Понад 250 українських сіл було спалено дотла.

Але сподівання Вермахту, що усі українці одразу кинуться мститися комісарам і сприймуть з радістю «Новий порядок» не справдилися. Доказом тому служить, зокрема, той факт, що в лавах радянській армії та військово-морського флоту воювало понад 7 мільйонів українських воїнів. Кожен другий з них поліг на фронті, а кожен другий з тих, хто залишився у живих, повернувся додому інвалідом.

Загальна кількість загиблих українців обчислюється, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів, а це - кожен шостий українець.

Тож масштаби трагедії України у тій війні та внесок, зроблений нашим народом у загальну справу досягнення миру перебільшити важко. Тому і образа на тих, хто насмілюється сьогодні називати українців фашистами - цілком адекватна, зрозуміла і виправдана.

Щодо презентованої виставки то дуже символічне значення на ній має картина Петра Кодьєва «Сполох» (1954), оскільки вона відображує сполох лелек, птахів миру і спокою, від пострілів і вибухів запеклого бою, що символізує кінець мирного часу і початок війни.

Не залишить нікого байдужим ще одна робота цього художника – «Окупація» (1954), яка красномовно ілюструє жахливий стан мирного населення, що стало жертвою фашистської окупації.

Трагізм перших місяців війни, критичну ситуацію, у якій опинилися бійці Червоної армії, та їх непереборне бажання любою ціною зупинити наступ фашистів талановито передано у роботах Володимира Парчевського «По стерв’ятникам – вогонь!» (1965), Олександра Фойницького «Корабель тоне» (1962) та Леоніда Корнєєва «Висота» (1995).

Особливу увагу звертає на себе робота Федора Бочкова «Прифронтова ніч» (1943), оскільки вона єдина з представлених на виставці картин, що була написана безпосередньо під час війни. На ній відображено атмосферу короткочасного періоду відпочинку, тиші та підготовки до чергового бою. Правдивим віддзеркаленням тогочасних подій стала робота Ольги Тітової «Фронту. 1942 рік.» (1969), присвячена невтомним трударям тилу, які своєю цілодобовою героїчною працею допомагали радянським воїнам наближати Перемогу.

Ще одна картина виставки вже згадуваного вище Петра Кодьєва - «Поле слави бойової» (1956) піднімає тему пам’яті про тих людей, які першими прийняли на себе удар ворога у грізному 1941-му і своєю стійкістю заклали підвалини такої ще далекої тоді Перемоги.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник

Кіровоградського обласного художнього музею



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

good.natally@gmail.com g.Сучасна лабораторія фізики – перехід на профільний рівень…
Чекаю нової інформацію з даного заходу. Дуже зацікавлена. Сподіваюсь на нові враження.
Maria Y.Банк для тих, хто любить Україну
Не знаю как кого, а меня эта спекуляция на патриотизме уже здорово поднапрягает. Когда первый раз увидел бил борд…
Светлана .Мастер-класс "О чем не молчит наше тело"
Как и почему возникают психосоматические заболевания? Каким же образом наши «нематериальные» переживания, мысли…