А наша Конституція – незаміжня!

28.06.16, 10:00

Солдати царської армії, які підтримали виступ декабристів на Сенатській площі Петербургу в 1825 році, вважали, що Конституція, за яку вони вийшли проти царя - це дружина спадкоємця російського престолу Костянтина… Ненабагато їх випередили в знанні Конституції і більшість наших сучасників. Ні, ми всі знаємо, що в Україні є День Конституції, освячений вихідним, а от для чого вона потрібна – сказати важко.

Якщо просто, то це Основний закон, за яким живе країна він регламентує права і обов’язки громадян, визначає державний устрій і таке подібне. Але насправді, українська конституція в більшості статей і розділів носить відверто декларативний характер і навіть в розділі державного устрою вона лише окреслює наміри, при чому не найкращі, інакше б у нас не було війни. Зміст нашої Конституції якнайкраще характеризує різновекторність українського суспільства, яке вже чверть сторіччя не має консолідованого напрямку розвитку. З цих же причин Конституція України пройшла складний шлях свого творення і затвердження в ніч з 27 на 28 червня 1996 року.

Тоді існувало півтора десятки проектів Конституції, вкупі з проектом КПУ, який передбачав збереження абревіатури УССР, інтеграцію в СРСР, і тому подібне. Комуністи виступали і основним опонентами остаточної редакції основного закону. Пам’ятаю, як під час обговорення проекту Конституції довелося з Олександрії їздити в Кіровоград. Обговорення проходило в кінотеатрі, який тепер носить назву «Зоряний».(Втім, це вже начебто і не кінотеатр…). Місцеві комуністи активно виступали проти практично всіх положень Проекту, де б фіксувалася Незалежність, і врешті-решт, покинули залу на знак протесту. Проте їхня позиція таки знайшла відображення в Основному Законі у вигляді статей про право українців на соціальні гарантії. Саме завдяки перенесеним в Конституцію положенням Радянської Конституції і стало можливим прийняття Конституції Незалежної України в такому багатообіцяючому вигляді. Це, врешті - решт, віддзеркалення наших очікувань від Незалежності.

В результаті ми отримали найкращу Конституцію (як стверджують автори), але вся біда в тому, що ми спостерігаємо тотальне невиконання задекларованих положень. Особливо в плані праві і свобод, начебто гарантованих нашою Конституцією. Дійшло до того, що практично будь-яке положення чи статті Конституції, особливо в світлі сумних реалій, може сприйматися як чийсь жарт, здатний трішки покращити настрій. Скажімо, стаття другого розділу - «Громадяни України рівні перед Законом». Ну-ну… Або візьмемо гарантоване право на працю, що особливо актуальне для колись шахтарської Олександрії. Право на працю є, а от шахт, ТЕЦ і брикетних фабрик чомусь не залишилося. В цьому ж контексті просто смішно звучить положення статті про те, що «кожен громадянин має право на своєчасне одержання винагороди за працю» і це право захищається Законом! Таким же чином держава гарантує створення умов, за яких «КОЖНИЙ громадянин матиме змогу побудувати, придбати або взяти в оренду житло».

Як видно з околиць Києва чи інших великих міст, для деяких громадян такі умови вже створені. До того ж, люди дарма нарікають на важке життя і зниження соціальних стандартів, бо стаття 48 прямо вказує, що «кожен громадянин має право на достойний життєвий рівень», що передбачає доступність до харчів, одягу, житла. Шановні, в чому проблема, якщо держава гарантує наше право на медичну допомогу, при чому «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається БЕЗПЛАТНО, а мережа закладів охорони здоров’я не може бути скорочена?». Звідси легко зробити висновок, що всі спроби реформувати мережу охорони здоров’я, а медичні послуги офіційно зробити платними, є антиконституційними!

Насмілюся стверджувати, що задекларована безплатна медицина таки повинна бути безплатною, бо якщо є гроші на утримання нікому непотрібних міністерств, відомств, департаментів, комітетів і чого тільки ще, то повинні бути гроші і на охорону здоров’я. В сенсі, на безплатні ліки, бо ми 25 років утримували міліцію, СБУ, армію чи різних рівнів суди, які в потрібний момент виявилися не дієздатними. А так, люди хоч б лікувалися безплатно і це б стало справжньою гарантією нашої Незалежності. Конституція покликана стабілізувати процеси життєдіяльності, і це теж передбачено створенням «передумов для функціонування і розвитку держави і суспільства, незалежно від політичної орієнтації партій». Якраз з «орієнтацією» у наших політиків не все в порядку, більше того, кожен новий президент і правляча партія не лише трактують нашу національну ідею на власний розсуд, але і змушують підкорятися країну своїй політиці!

В Україні найганебнішим чином порушується навіть фундаментальне право на свободу совісті і віросповідання. Згадайте, хто останній раз запитував немовля, чи бажає воно прийняти християнство? Причому їх не те що не питають, а просто насильно навертають до релігії, занурюючи в купіль, а держава, яка відокремлена від церкви, ніяк не реагує на таке порушення прав людини і громадянина. І так практично по кожній статті чи положенню Конституції, хоча є категорія людей, які в повній мірі користуються перевагами найкращої в світі Конституції. Якщо продовжувати гендерну тему в питаннях дослідження впливу Конституції на рівень життя, складається враження, що наша еліта просто присвоїла собі право на отримання задоволення від процесу кохання між суб’єктами пристрасті. Іншими словами, весь народ змушений лише «кохатися» з проблемами, але радість від процесу - отримують інші. Зрозуміло, що батьки української Конституції, хотіли, як краще, тому вони і пообіцяли, тобто задекларували все, щоб сподобатися жінці. А от одружуватися чомусь не поспішають.

Проте ми таки сподіваємося, що колись знайдеться в Україні справжній чоловік, тобто уряд, парламент, Президент, чи хто там ще записаний у Конституції, який виконає все, що обіцяв. Бо ми ще до Конституції знали: раз пообіцяв – так одружуйся! Жарти – жартами, але Українська Конституція так і не стала ні суспільним Договором, ні Основним Законом, який би гарантував виконання взятих державою зобов’язань. Звідси – можливість внесення змін, але щось підказує, що вони будуть спрямовані на відмову від задекларованих соціальних благ і гарантій. Тоді залишається лише процитувати пана Голохвастова, з його глибокофілософським запитанням і таким же висновком: «Так зачем? Это же очень и очень»?

Сергій Полулях