Дорога рибка – погана юшка

07.07.16, 14:00

10 липня всі рибалки України могли б мати законний вихідний, адже цього дня відзначається День рибалки. Цей день, якщо можна так висловитися, є визнанням заслуг українських любителів рибної ловлі перед суспільством. Однак, цього дня риболовам відпочивати не доведеться – цей день вони точно проведуть один на один з вудками і поплавцями. Звичайно, якщо вистачить грошей…

Статистика, кажуть, знає все. Не знає лише скільки у нас рибалок-любителів, бо це не хвилює ні рибалок, ні державу. Підозрюю, що наша статистика не знає і кількість грошей, які крутяться в «рибному бізнесі». Це питання рибалок дійсно хвилює, а владі начебто і байдуже… Слава богу, в Олександрії і районі є де ловити рибу. В цьому переконуєшся, коли проїздиш будь-якої погоди і пори року мостом через Інгулець. Особливо в районі стадіону – рибалки сидять взимку на кризі, а влітку – на березі. Я і сам якось спробував рибальського щастя в Інгульці, тому є з чим порівняти кіровоградський Інгул. Мені здалося, що в Інгульці риби більше і вона різноманітніша. З малими річками, що в Кіровограді, що в Олександрії, справи значно гірші.

Те саме і з водоймами, які знаходяться в межах найбільших міст Кіровоградщини. В Кіровограді, через забудову лівого берега водосховища річки Сугоклеї(так званий Міський сад), і фантастичне забруднення протилежного берега, спокійно відпочити з вудкою якось не виходить. Втім, тепер для любителя будь-де не так просто знайти водойму, де йому можна закинути вудку, без ризику бути вигнаним, а то і побитим ... В Олександрії впадає в око просто неймовірна кількість приватних кладок, найрізноманітніших форм і конструкцій, для рибальства на Переможському і Жовтневому ставках. Але практично повна відсутність рибалок свідчить, що з кльовом там не все в порядку.

Знаючі люди кажуть, що свого часу на цих водоймах створили так звані товариства любителів, які таким чином заволоділи правом вилову риби на водоймах. Вони сплачували членські внески, на які начеб - то зариблювали водойми. Так це чи ні – сказати важко, бо риби з того часу там лише поменшало, про що можу свідчити, згадуючи своє дитинство, проведене на березі з примітивною вудкою . Злі язики кажуть, що рибу сітками виловили самі члени товариства, коли випадала їхня черга стерегти ставок від посягань «чужих» рибалок. Схоже на правду, бо така сама тенденція спостерігається і на інших «товариських» водоймах області. Але це ще не найбільша біда. Найбільша біда для любителів – орендарі ставків, які встановлюють правила риболовлі на свій розсуд.

Масовий характер мають випадки фізичної заборони користуватися ставками навіть мешканцям села, хоча закон дозволяє риболовлю на одну вудку в будь-якому ставку. Наші водойми, а їх в області лише в оренді перебуває більше 1300, за рідкісним винятком просто не пристосовані для риболовлі. До них немає доріг з твердим покриттям, на березі немає ні туалетів, ні сміттєвих контейнерів, ні столів чи якихось альтанок, не кажучи вже про світло чи будиночки для відпочинку, ні торгівлі, ні медичного обслуговування. Та до води, через густі очерети теж не дістатися. Складається враження, що орендарі роблять все від них залежне, щоб завадити успішній риболовлі, а між тим, вартість дозволу закинути вудку вже досягає 200 і більше гривень! Простий підрахунок, при використання середніх і в кілька разів занижених складових(скажемо, 10 рибалок за добу на одному ставку і вартості квитка в 70 гривень) констатує, що орендарі області можуть легко отримувати за сезон до 150 мільйонів гривень прибутку! Дивно, чи не так, але ви ще більше здивуєтесь, коли дізнаєтеся, яку ж частку від цієї фантастичної суми отримують бюджети населених пунктів, де розташовані ставки – КОПІЙКИ!

Можна сказати, що в масштабах України ми маємо справу з добре організованою мафією орендарів, перед якою бурштинова мафія просто дитячий садок. Однак. в тій же Олександрії є унікальні можливості не лише організувати щедре на кльов дозвілля рибалок-любителів, але і по - справжньому розвинути галузь риборозведення, з відповідними преференціями для місцевих громад. Мова йде про гігантські водойми техногенного походження – колишні вугільні розрізи, такі як Байдаківський, Димитрівсьький, Балахівський та інші. Вони практично не використовуються, берега вкрити хащами чагарників та акацій, але потенційно - це перспективні об’єкти як для риборозведення, в купі з переробкою, так і для відпочинку.

Зрозуміло, що реалізація таких проектів вимагає бажання і контролю з боку місцевої влади, інвестицій, виховної роботи і сприяння громадськості, але головне – ініціативи! Можна навести і позитивні приклади уваги місцевої влади до проблем річок. Скажімо, кілька років тому було проведене розчищення руслу Інгулу нижче центральної частини Кіровограда, що дозволило вирішити проблему підтоплень. В Олександрії розпочинаються роботи по розчищенню русла річки Березівки. Є і досвід, який необхідно врахувати. Розчищене русло Інгулу за рік – два густо заросло водяною рослинністю та і Березівку теж чистять не вперше. Мабуть, разом з коштами на розчищення, необхідно передбачити і кошти на зарибнення річок мальком рослиноїдних риб, таких як товстолоб чи білий амур. Вони будуть споживати водорості, забезпечуючи контроль за водоймою, рости, а у рибалок з’явиться можливість ловити ребру в річках, а не платити останні гроші за право порибалити в орендованих водоймах.

З побажанням гарного кльову – Сергій Полулях