Шануймо воїнів завжди і повсякчас або Святковий післясмак

20.10.16, 14:00

Із завершенням Дня захисника України всі повертаються до своїх буденних справ. А тим часом військовослужбовці продовжують служити і захищати нас з Вами. У дні свят всі добре пам'ятають їх подвиг, вітають, підтримують, говорять високопарні слова. І це дуже добре. Кожен має мати своє свято, привід для привітань, подарунків і час, щоб насолоджуватися своїми здобутками. Головне інше: щоб той святковий настрій, атмосфера привітань військових не розчинялася у буденності життєвих проблем та не захлиналася у байдужості наших співгромадян. Буденні справи і 2,5 роки війни призвичаюють нашу психіку до начебто мирного життя («адже війна іде далеко десь там, а в нас тут тихо і спокійно і вистачає своїх проблем»).

Такі слова можна часто почути на вулицях міст чи в громадському транспорті, і ці заслуги військовослужбовців поступово відходять на задній план. Часто під час зустрічі громадян з військовослужбовцями я не бачу, що багато наших співвітчизників усвідомлюють ціну їхнього подвигу… А так бути не повинно. Щодня ми маємо пам'ятати, викарбувати собі на лобі, говорити про це на вулицях, в родинах, на роботі - усюди: як би офіційно не називалися події на сході України, фактично у нас вже 2,5 роки іде війна. Неоголошена, гібридна. Але війна. З бойовими діями. З тисячами смертей. Війна, де гинуть люди, де стають інвалідами, де втрачають здоров'я, де ламаються долі, руйнуються сім'ї ... І те, що ми можемо більш-менш спокійно жити, гуляти вечорами, спілкуватися, спати у теплих ліжках, працювати в затишних офісах, не чути ударів «Градів», не бачити розбомблених будинків…

Це все тільки завдяки їм. Нашим воїнам. Давайте частіше над цим задумуватися, поважати і найголовніше активно підтримувати тих, хто вносить найбільший вклад в розбудову нашої країни. І не тільки через моральний вимір і щиру вдячність, яка, безумовно, має бути, а в тому числі і через те, що лише так можна збудувати справедливе суспільство. Вклад у спільне благо має робити кожен, по-своєму кладучи цеглину в побудову нового будинку «Україна» і отримувати відповідну сатисфакцію від суспільства: моральну, психологічну, емоційну, матеріальну. Адже ці люди - наші захисники - віддають зараз найдорожче, що вони мають - своє життя і здоров'я, жертвуючи собою заради Батьківщини. Більш цінного скарбу просто не існує. Глибоко переконаний, що лише за щоденної підтримки і шани, як внутрішньої - в наших думках, так і в зовнішніх її проявах - у нашому ставленні та поведінці, тільки так можна побудувати комфортний український суспільний будинок, де тим, хто найбільше дбає про його розвиток, живеться легко і щасливо, їх вклад визнають, а самі вони є взірцем для своїх нащадків та майбутніх поколінь. Відео з програми «Лінія захисту» Кіровоградської філії НТКУ