Виставка однієї картини Івана Тихого

11.01.17, 12:00

Десятого січня 2017 року в обласному художньому музеї міста Кропивницький презентовано віртуальну виставку однієї картини українського художника та педагога Тихого Івана Антоновича (1927-1982) «На оновленій землі». Даний проект присвячений 90-річчю від дня народження митця і є продовженням чудової традиції, що склалася протягом багатьох років в роботі художнього музею, а саме - популяризації творчих звершень не тільки художників-земляків, а й майстрів пензля інших регіонів нашої батьківщини, що має величезне естетично-виховне та пізнавальне значення, спрямоване на формування розвиненої в культурному сенсі особистості та палкого патріота своєї держави.

Іван Антонович Тихий – яскравий представник реалістичного живопису, професіонал високого рівня, людина з непростою долею, яка своїми творчими здобутками та жертовною працею на мистецькій ниві стала гідним прикладом для наслідування іншим підкорювачам мистецького Олімпу, заслуживши на невмирущу пам'ять та вдячність нащадків. Він народився 10 січня 1927 року селі Савинці Ізюмського району Харківської області. Перші чотири класи навчався в місцевій сільській школі, а потім родина переїжджає до родичів в Сентянівку Луганської області, де майбутній художник спочатку закінчує «семилітку», а в 1941 році успішно поступає до Луганського художнього училища. Але незабаром навчання було перерване війною. Батько Вані загинув під Сталінградом, а сам він разом з матір’ю, на плечах якої було ще двоє дітей, пройшов жахливу школу виживання в окупованому німцями місті, переживши бомбування, голод, холод та інші тяготи війни. Це перебування на окупованій ворогом території позначилось певною мірою на подальшій долі художника. Так, скажімо, його не прийняли в партію, що в той час було важливою перепоною на шляху кар’єрного росту та отримання високих нагород

В 1943 році Іван Тихий відновлює навчання в Луганському художньому училищі. Доречи, його дипломною роботою стала картина «Відновлення Донбасу» (1947), тематика якої має дуже символічне та актуальне значення і в наш воєнний час. В 1953 році Тихий закінчує Київський художній інститут, під час навчання в якому розквітнув його талант живописця. Приємно, що Іван Антонович не порвав у подальшому з цим чудовим учбовим закладом, працюючи у ньому з 1964 року і до кінця свого життя доцентом кафедри живопису, що дало можливість розквітнути ще одному його таланту – педагогічному. Яскравим показником відношення колег та студентів до Івана Антоновича, як художника і людини, являються спогади про те, що коли він повертався в інститут після літніх канікул, показуючи свої нові роботи, подивитись на них збігався увесь інститут.

Цілком заслужено до Івана Тихого прийшло нарешті і офіційне визнання. У 1959 році він стає членом Спілки художників СРСР, у 1964 році отримує звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Був також нагороджений почесними грамотами за високу якість роботи по оформленню експозиції Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (1959), за активну участь в декаді української літератури та мистецтва (1960), і навіть - Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1960).

Сучасники художника характеризували його як вдумливого портретиста та майстра ліричного пейзажу. «Життя художника – то ціла поема» - так зазначила одного разу сестра майстра Лідія Антонівна Тиха. «Іван Тихий був майстром живопису і малюнку високого класу, людиною високої духовної культури та великої працездатності» - писав про художника його сокурсник і колега по роботі, український живописець Юлій Миколайович Ятченко. І дійсно, усім своїм творчим життям митець підтверджував правильність даних йому як людині та художнику характеристик. У своїх численних картинах, які можна вважати дзеркалом тогочасної епохи, він неухильно дотримувався принципів реалістичного композиційного мислення та високої ліричності кольорів. Відображував трудові будні радянських людей, ліричні образи природи Слобожанщини, віддав належне патріотичній тематиці.

Іван Тихий працював в напрямку станкового живопису, ставши автором чисельних пейзажів, портретів та тематичних картин, серед яких – «Щасливий батько» (1951), «Прийом у піонери» (1953), «Материнство» (1957), «Лелеки» (1960), «Рідна земля» (1963), «На Тарасовій горі» (1963), «Вічний вогонь» (1964-1965), «Жменя землі» (1967), «У Смольний» (1970), «Здраствуй Славутич» (1975). Окрім улюбленого інституту Іван Антонович тривалий час працював у художній школі, ілюстратором у журналі «Барвінок», оформлював обкладинки книг. І при цьому - талановитий наставник, який виховав цілу плеяду відомих живописців. Він поспішав жити, проживши в кінцевому рахунку порівняно небагато. Помер художник 27 квітня 1982 року у місті Києві і був похований на Байковому кладовищі. Але залишились його життєстверджуючі картини, які на сьогодні є складовою музейних колекцій та чисельних приватних збірок України та інших європейських країн. І це - безцінний дар, який залишив митець прийдешнім поколінням.

автор - Олег Юрченко, старший науковий співробітник обласного художнього музею