​Брати. До річниці Дебальцевського «котла»

20.02.17, 10:00

Китайські мудреці ще тисячі років тому боялися жити «в час змін». Що ж тоді робити українцям, яким випало жити не лише в час змін, але на переламі людських доль та історичних епох, зміни політичних систем і державних катаклізмів, тотальної переоцінки цінностей, знаходячись при цьому, в самому вирі трагічних подій європейської історії спочатку 20-го, а тепер уже і 21-го сторіччя? Не знаю, як китайці, але українці знають відповідь: навіть в найважчі часи потрібно жити, і не просто жити, а жити по - совісті, працювати по- честі.

Цей перелом відчувається навіть в лютому, який ми колись знали лише як найкоротший місяць року та ще в ньому відзначали «двадцять третє». Але тепер 15 лютого ми відзначаємо День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а 20-го лютого Україна відзначає День героїв Небесної сотні, з якого, власне, і розпочалася історія війни за Незалежність, історія нашої переоцінки цінностей. А ще, 17 і 18 лютого, минає річниця «Дебальцівського котла», де українські війська проявили найвищу ступінь героїзму, але і зазнали найбільших втрат.

Хлопці, про яких піде мова, не були в Афганістані і не стояли на Майдані, але вони потрапили у вир подій, в якій на смерть зійшлося радянське минуле і українське, таке важке, майбутнє. Це рідні брати, Сергій та Олександр Гульченки, гірники Смолінської шахти ДП «СхідГЗК», які разом пішли в АТО, разом пройшли «дорогою смерті», вириваючись з Дебальцевського котла, разом отримали ордени «За мужність», і разом повернулися в Смоліно…

Олександр та Сергій
Олександр та Сергій
Брати Гульченки, старший, Сергій, 1973 р.н., і молодший Олександр, 1981 р.н., родом з райцентру Новгородки, Кіровоградської області, з сім’ї водія-далекобійника і бухгалтера. Сергій закінчив школу і потрапив служити на Чорноморський флот, при ньому відбувся поділ флоту. Цікаво, що на кораблі всі так і дослужили після присяги, яку давали «Народу СНД і України», або «Народу СНД і Росії»…Після демобілізації, в 1996 році закінчив Кіровоградський сільськогосподарський технікум і отримав диплом агронома, а оскільки, ще на 4-му курсі одружився, то приїхав на батьківщину дружини, в Смоліно. Її батьки працювали на шахті, тому Сергія довго умовляти не довелося, причому зразу стало зрозуміло, що це справа його життя. Він став учнем прохідника, через рік здав екзамени на підривника, а невдовзі став бригадиром прохідників і разом з дружиною вступив до Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості, який успішно закінчили. Дружина Наталія зараз працює начальником фізико-хімічної лабораторії Смолінської шахти. Зараз Сергій Гульченко працює заступником начальника дільниці № 5. Повний кавалер знака «Шахтарська слава», в 2014 році нагороджений орденом «За заслуги» 3 ступеню.

Цілком логічно, що він покликав на шахту і свого молодшого брата, Олександра. В 2001 році той починав учнем прохідника в бригаді брата, через пару років закінчив Криворізький політехнікум, став майстром, зараз працює начальником дільниці бурових робіт. Одружені, виховують по двоє дітей, причому дружини у братів носять однакове ім’я – Наталії. Цікаво, що обох братів згадує книга по історії Смолінської шахти – «Смолінській шахті - 40», випущена ще в 2011 році.

Першого серпня 2014 року мобілізували спочатку молодшого з братів Гульченків, його в військкомат відвіз старший брат і сказав воєнкому, щоб виписали повістку і на нього. Тим часом, Олександра з Кіровограда чомусь повернули до 7 серпня додому, а 4 серпня викликали повісткою Сергія, причому, з речами. Тепер уже менший, дізнавшись телефоном, що старший вже у військкоматі, поїхав туди на своєму авто і заявив, що йде разом з братом. Так їх і відправили в «55-й окремий автомобільний батальйон «Чорний ліс», який лише формувався. Там і проходили бойове злагодження – стріляли, готували автомобілі, які надходили в основному з фермерських господарств і підприємств. Було авто навіть з рідної шахти. Лише відсотків 30 техніки надходило з військових складів, Олександру дістався «ЗІЛ-131» 1976 року випуску…
Сергій та Олександр
Сергій та Олександр
Потім їх перевели в село Лісове, Олександрівського району, де дислокувався батальйон, звідти і почали їздити у відрядження в зону АТО, переважно в гарячі точки – Тоненьке, Підлісне, Нова Бахмутівка. Олександр потрапив під Маріуполь – Талаківка, Сартана, Гнутове, Павлополь. В день його ротації Маріуполь якраз накрили артилерійським вогнем, від якого загинуло більше 30 мирних мешканців.

Брати зустрілися в Лісовому, Сергій якраз повернувся з Артемівська, і їх, уже одним екіпажем, направили знову в Артемівськ. Техніка була така, що через постійні зупинки для ремонту, 400 кілометрів колонна долала дві доби. З Артемівська їх і направили в Дебальцево, де вже «формувався» котел, тобто було смертельно нбезпечно. На запитання, а як же так?, відповідь проста: «А боєприпаси ж везти все-рівно потрібно».

Ще на під’їзді до Дебальцевого, почали на свої телефони отримувати «есемески»: «Сдавайтесь и живіте. Ваш параша врет. Ви в окруженії». Тоді російські війська, які відверто окупували частину України, могли б просто не пропускати наші колони, але вони їх пропускали…Так доїхали до села Луганське, на річці Луганка, там сказали, що проїхати не можна, бо вже пішли російські танки. Повернулися в Артемівськ і отримали наказ «виконувати бойове завдання».

Поїхали знову і так потрапили в Дебальцеве, котел сформувався якраз на околиці міста. Доки їхали, ледь не потрапили до сепаратистів, бо вже ніхто не знав, де чий блок-пост, але шквальні обстріли вже почалися. Вони вже бачили підбиті автомобілі з свого батальйону. Всі колони, які намагалися вийти з Дебальцевого до них і після них, були знищені ворожою артилерією і танками, про що потім відверто хвалилися російські військові. Їхня колона з шести автомобілів вирвалася дивом, Сергій каже, що всі, хто вийшов з ними разом – щасливчики. Брати кажуть, що їм вдалося вирватися лише тому, що командир колони, молодий лейтенант Олег Остроушко, НЕ повідомив командуванню про початок руху, але одну машину, яка їхала безпосередньо перед ними, таки підбили. Між іншим, зранку в Дебальцевому стояв густий туман, але команду на рух отримали лише тоді, коли він розсіявся…

Хлопці спокійно розповідають, що вони везли на бортах своїх «200-их» і «300-их». Кілометрів 10 того пекельного шляху їх обстрілювали, коригуючи вогонь за допомогою «трасерів». Про що думається в такі хвилини? Олександр каже, що за кермом весь час багато курив і благав автомобіль, який називав іменем дружини: «Їдь, Наташо, а то сепарам дістанешся», а Сергій - весь час просив брата тиснути на газ. Обабіч дороги було багато знищеної техніки, в однієї щойно перевернутої вибухом бойової машини, ще крутилися колеса, але зупинятися не можна! В селі Луганське «дорога смерті» закінчилася, вони доставили свій печальний вантаж в лікарню Артемівська. Там зустріли лікарів – волонтерів з Кіровограда, які організували хлопцям лазню, обід, чисту білизну.

Вони розповідають, що і досі не відома кількість загиблих, бо в самому Дебальцевому вибухнули склади боєприпасів, бачили багато зруйнованих бліндажів… За цей вихід з оточення, брати Гульченки були нагороджені орденами «За мужність» і продовжували службу до звільнення в першу хвилю мобілізації, яке було і радісним, бо вижили, і сумним, бо вже звикли до побратимів.

Щоб оцінити події, і навіть нашу мілітарну історію в світлі останніх подій, потрібен час, але Сергій Гульченко впевнений, що війни можна було не допустити, аби рішуче ліквідували зародки сепаратизму і в Криму, і на Донбасі. У нас дуже багато незрозумілого, у нас не лише гібридна війна, але і гібридний мир, інколи дуже важко розрізнити, де починається одне, і закінчується інше, але Брати знають, що війну будь-що потрібно утримати в зоні проведення АТО, бо бачили, як за кілька днів знищувалися цілі села. І цього ніяк не можна допустити у нас, де у них сім’ї, де Сергій збудував власними руками будинок, де робота, діти, люблячі дружини і мирне життя.

текст і фото -
Сергій Полулях



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Ксюша .Кировоградский главпочтамт
Подскажите,к кому обратиться по поводу задержки посилки Joom.Месяц,уже как находится в Украине.
Вікторія .Відпочинковий комплекс "Казанок"
Не знаю, але мені здається навряд чи - там немає ліжок
Вікторія .Свадебные мелочи
Будь ласка!