Чи готова Україна до миротворчої місії ООН?

21.04.18, 10:00

Східні території України потерпають від неоголошеної війни, яку розпалюють проросійські агенти і підтримує Москва з весни 2014 року. Чи будуть блакитні берети ефективними миротворцями на цій території, чи вони – лише інструмент політичної гри? Нижче ми вкажемо на основні підводні камені миротворчої місії ООН в Україні

Міжнародна спільнота обговорює можливість відправити в Україну блакитні шоломи для залагодження конфлікту на Донбасі. Миротворці можуть допомогти вирішити конфлікт, або стати частиною пазлу політичної гри, мета якої – замороження конфлікту чи отримання певних поступок від іншої сторони, а не встановлення справжнього миру.

Ідея залучити миротворців підтримує попередні спроби встановити мир Мінськими домовленостями (2014-2015), реалізація яких зараз зайшла в глухий кут. Залишається відкритим питання, допоможуть миротворці виконати підписані Мінські домовленості, чи створять альтернативні умови встановлення миру. Розгляньмо це детальніше.

Тлумачення формального тексту

Мінські домовленості – угоди про мир від 2014 та 2015 років, які залучили українських посередників, проросійських сепаратистів, Росію та ОБСЄ, під парасольковим Нормандським форматом переговорів (Україна, Росія, Німеччина, Франція) – ні підтверджують, ні спростовують можливість утвердження миру.

Сполучені Штати та Україна вважають, що участь блакитних шоломів сприятиме реалізації Мінських домовленостей. Позиція Росії не така однозначна: вона за миротворців ООН на Донбасі лише зі згоди керівництва самопроголошених «республік».

Як не втрапити в російську пастку

Миротворча місія ООН може бути розгорнута тільки з дозволу Ради Безпеки ООН. Ключова роль тут у двох постійних членів РБ ООН: США та Росія. Тому дозвіл обговорюють переважно Спеціальний представник США з питань України Курт Волкер та помічник Путіна Владислав Сурков. США та Україна підтримують думку, що мета миротворців ООН – відновити безпеку на Донбасі.

Миротворці ООН націлені на створенні безпечних умов для проведення Україною місцевих виборів. Згідно з домовленостями Мінська-2, місцеві вибори на підконтрольних сепаратистам територіях повинні бути запущені одразу після того, як Україна виконає політичну частину домовленостей – надасть спеціальний статус сепаратистським територіям і змінить Конституцію. Українська позиція – вибори не можуть бути проведені без стабілізації ситуації: виведення російських військ та контроль державного кордону Україна-Росія нейтральними силами.

Вибори не можна проводити там, де озброєні сепаратисти вільно пересуваються вулицями, а українські медіа та спостерігачі не можуть працювати. Є сподівання, що миротворці ООН зможуть розірвати це замкнене коло, створивши безпечні умови для проведення виборів.

Мета Росії – легалізувати її агентів у Донбасі, зокрема і через вибори (які вона цілковито або частково контролюватиме), та отримати більше влади (через «спеціальний статус»), щоб підірвати майбутнє української політики.

Спочатку, у вересні 2017 року, Росія запропонувала місію підтримки ООН для захисту спостерігачів ОБСЄ у Донбасі. Місія підтримки, однак, не є повноцінним миротворенням. У випадку порушення угоди про припинення вогню миротворці не матимуть права відкрити вогонь у відповідь.

Територія проведення місії – ще одне суперечливе питання. Україна бажає, щоб місію розгорнули на всіх непідконтрольних територіях, включаючи частини російсько-українського кордону, які зараз контролюють сепаратисти і Росія. Росія спочатку вважала, щоб місія розгорнулася тільки на лінії зіткнення, але згодом Путін зробив заяву, яка спростовує попереднє бажання: «Росія не проти цієї ідеї». Однак Путін додав, що дозвіл має бути наданий лише за згоди сепаратистів: так, наче вони – самостійна сторона конфлікту.

Національний склад місії – також предмет суперечок. Київ проти участі росіян та білорусів, Москва заперечує залучення держав-членів НАТО. Це значно звужує діапазон вибору.

Миротворці повинні бути обрані незалежно від політичного впливу обох сторін конфлікту. «Білоруські миротворці, наприклад, не зможуть протистояти російським танкам у випадку сутичок», – стверджує Ніку Попеску, старший аналітик Інституту вивчення проблем безпеки ЄС.

Він також визнає потребу тримати баланс між неупередженістю та політичним впливом держави. Із досвіду інших конфліктних зон ми знаємо, що національність миротворців має значення. «Напади на миротворців із Німеччини, Франції, Китаю створюють більше проблем, ніж на миротворців із менших держав. У подібному випадку можна наразитися не лише на заяву занепокоєння ООН, але і з санкціями та дипломатичною ізоляцією. Водночас, могутніші держави сприймаються, як менш об'єктивні», – додає він.

Важливо також врахувати, що миротворці фактично робитимуть на місці. «Якщо очікується, що миротворці повинні будуть спілкуватися із місцевими жителями, тоді критерієм вибору військ можуть бути мовні навички», – Адам Дей, старший радник із питань політики у Центрі політичних досліджень Університету ООН, повідомляє UkraineWorld.

Близький до Кремля російський експерт, на якого посилалися експерти Міжнародного аналітичного центру «Кризова група», запропонував ідею трифазового розгортання миротворчої місії. Але, якщо Росія у будь-який момент зупинить процес, то ООН буде в пастці, не бажаючи припинити місію, оскільки миротворці вже будуть на місці, і в реалізацію місії вже буде вкладено багато грошей, визнає Річард Гован, член Європейської Ради з міжнародних відносин в доповіді «Чи може ООН об’єднати Україну?» (Гудзонівський Інститут, лютий 2018).

Проблема легітимізації

Міжнародна миротворча підтримка може призвести до певного рівня визнання недержавних сторін конфлікту, як того вимагають сепаратисти чи бойовики. «Миротворці потребують дозволу від сепаратистів, узгоджують свої пересування, спілкуються з сепаратистами по гарячій лінії», – каже Нік Попеску для UkraineWorld. Тому, попри пристойну ціль, миротворча місія може призвести до того, чого Україна побоюється: зробити сепаратистів де-факто автономним суб’єктом, з яким ООН змушена буде вести переговори.

Путін намагається ще більше підкреслити це: він наполягає на формальному визнанні сепаратистів, як законних співрозмовників. «Миротворчу місію необхідно узгодити із невизнаними республіками. Йдіть та домовляйтесь із ними», – каже він.

Україна, натомість, не визнає їхню легітимність, у нещодавно ухваленому законі розглядає сепаратистів як «окупаційну адміністрацію Російської Федерації», а не як незалежну законну сторону. Напруженість щодо статусу сепаратистів може підірвати подальший діалог про дозвіл місії.

Складні поступки

Якщо миротворцям дозволять ефективне припинення вогню, то Путін буде вимагати значних поступок від України та Заходу. Це може бути використано Москвою не для вирішення конфлікту, а для впливу на Київ та скасування антиросійських санкцій США та ЄС.

«Коли припиниться стрілянина, Росія вимагатиме від Заходу повністю чи частково скасувати санкції та від України – виконувати політичну частину Мінських угод», – розповідає UkraineWorld Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА.

Постає питання, на які компроміси Україна готова піти у реалізації політичної частини Мінських домовленостей – спеціальний статус для територій Донбасу, контрольованих сепаратистами; зміни Конституції, які його гарантують, амністія сепаратистам і т.д. Москва та Київ дивляться на речі по-різному.

Якщо санкції будуть скасовані після розгортання місії ООН, то Україна залишиться з небагатьма аргументами, щоб завершити політичну частину угод, яка має дуже мало підтримки як громадян, так і української політичної верхівки. Це може перетворити неконтрольовану територію на зону замороженого конфлікту з розвинутою торгівлею людьми та корупцією.

Крім того, «Україна має мало місця для поступок, на які вона може погодитися». Громадська думка та позиція переважної більшості парламенту звужують діапазон можливих поступок», – говорить Гарань.

Загалом, за даними опитування Фонду демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва, українці підтримують участь блакитних беретів ООН на Донбасі. У червні 2017 р. 60% респондентів підтримали розміщення місії, тоді як лише 21% висловилися проти неї. Натомість, ставлення до реалізації політичної частини Мінських домовленостей переважно негативне.

Більшість українців виступають проти імплементації політичної частини Мінських домовленостей: більшість у всіх регіонах виступає проти виборів, якщо їх контролюватимуть Росія та сепаратисти: 74% на заході, 53% на півдні, 43% на сході та 60% на українському Донбасі, відповідно до опитування Фонду.

Ідею про те, що поліція, суди та прокуратура повинні бути автономними від Києва та фактично сформовані сепаратистами – як частину особливого статусу Донбасу – також не підтримують: 63% проти на заході, 64 % – у центрі, 37% – на півдні, 44% – на сході та 46% – у підконтрольних Україні районах Донбасу.

Мешканці східних (44%), південних (48%) регіонів виступають за спеціальний статус, тоді як у Донбасі, підконтрольному Україні, думки розділилися (39% за, 41% проти).

Що стосується питання про амністію для тих, хто брав участь у подіях з 2014 року, то ситуація така: всі регіони, крім Заходу (37% проти), думають, що часткова амністія звичайних членів сепаратистських організацій, не лідерів, допоможе просунутись у встановленні миру.

Перспектива виходу з війни на Донбасі за допомогою місії ООН обіцяє бути непростою, оскільки миротворці – не панацея, а лише інструмент досягнення миру. Все залежить від того, на яких умовах будуть проводити місію. Проблема в тому, що сьогодні немає згоди щодо всіх пунктів між Росією (а це також означає – сепаратистів) та Україною щодо складу та розміщення місії, а також послідовності дій. Відмінності в поглядах полярні щодо виборів, кордонів та виведення військ. І це робить будь-який миротворчий дозвіл питанням великих компромісів, деякі з яких можуть бути дуже важкими для України.

Цю статтю було спершу опубліковано на сайтах ресурсу KyivPost і проекту UkraineWorld.

UkraineWorld у Twitter: https://twitter.com/ukraine_world

UkraineWorld у Facebook: https://www.facebook.com/ukraineworld.org/