Напів-серйозний репортаж з напів-серйозного заходу

09.11.18, 12:00

Коли ти молодий журналіст початківець, завжди існує можливість втрапити в якусь халепу. Якщо ж цей починаючий журналіст — я, то ймовірність чергового фейлу — це лише питання часу. Моніторячи цікаві події цього тижня, я натрапив на, як здавалось, цікавий для мене захід — слайд-бесіду на тему: “Стан сучасного літературного процесу”. Яким же був мій подив, коли замість очікуваного заходу, я потрапив на звичайний урок зарубіжної літератури для учнів училища.

Бібліотека імені Євгена Маланюка до цього дня була для мене абсолютно незвіданою, бо мені ніколи не доводилось туди заходити. Хоч, я і проходжу кожного дня повз неї, йдучи на пари, однак, навіть, не здогадувався що вона знаходиться всередині такої величної будівлі. Тож, відсидівши пари в університеті, я поспішив у бібліотеку, на захід, до початку якого залишалось близько півгодини. Взагалі, як навчив мене університет, репортажі пишуться в теперішньому часі, однак ще раз переживати цю не дуже приємну для мене ситуацію не хочеться, тому описуватиму все як вже доконану та завершену подію.

Оскільки в біблыотеці Маланюка я був вперше, тож куди йти — не знав. Зазвичай, я так пишу про свої подорожі та пошуки якихось пам'яток, однак знайти залу в якій мав проходити захід —це той ще квест! Спочатку, я зайшов до відділу, в якому видавали абонементи. Ця зала виявилась доволі просторою, тож я навіть не помітив жіночку, яка сиділа з протилежного боку. Озирнувшись навколо та нікого не побачивши, я попрямував до виходу в коридор...

“Вам чимось допомогти?”, - почувся раптом голос із зали. Переконавшись, що це не дух Маланюка зі мною розмовляє, я знову зайшов всередину та нарешті помітив жіночу постать на іншому кінці кімнати. “Я у вас вперше, прийшов на захід, але не знаю куди мені йти”, трохи розгублено та нерозбірливо відповів я, здивований несподіваною появою цією жіночки. Вона ж повідомила, що захід проводитиметься на другому поверсі, куди я і піднявся. Однак, як із потрібних відділів знайти той, що потрібно, все ще залишалось питанням. Переді мною були відкриті лише одні двері, тож в них я і ввійшов. І знову — мимо! Звідти мене ще одна жінка направила до сусіднього відділу, в який я і пішов. Однак, сприйнявши мене як одного з учнів училища, для яких, очевидно, і було організовано цей захід, жінка наздогнала мене та змусила спуститись на перший поверх для того, щоб здати верхній одяг до гардеробу. Повернувшись знову до зали я трохи здивувався, адже окрім мене там нікого не було. Тут я і відчув щось неладне, оскільки така ситуація виглядала дещо дивно. Як виявилось згодом, даний захід — ніщо інше як позакласний урок зарубіжної літератури для учнів училища з неймовірно довгою назвою, про існування якого я навіть і не здогадувався. До того ж, на захід прийшли одні дівчата, тож мало того, що я був там взагалі неочікуваним гостем, та ще й єдиним хлопцем. Однак, йти звідти було вже пізно, до того ж, хоч я і прогадав з масштабами заходу та цілевою спрямованістю, його тематика від того залишалась незмінною, тож раз так сталось, я все ж вирішив залишитись та послухати про сучасний літературний процес.

Взагалі, всюди відчувати себе не в своїй тарілці — це повсякденна для мене справа, тому хоч на початку я ледь не провалився крізь крісло, коли зрозумів, що мене не дуже то й чекали тут, однак виду не подавав, заспокоюючи себе тим, що висвітлення звичайного уроку з зарубіжної літератури — це свого роду новаторство і окрім мене про такий захід більше точно ніхто не напише. А сама ж презентація виявилась досить цікавою та пізнавальною. Оскільки в школі я був улюбленцем вчительки по зарубіжній літературі, тож мав виняткове право нічого не читати і попри це отримувати хороші оцінки. Тому, хоч в атестаті в мене і стоїть високий бал з цього предмету, однак у знаннях залишились деякі прогалини. Отож, що ж представляє з себе сучасний літературний процес?

Під сучасною літературою прийнято вважати період кінця 20 — початку 21 століття, коли головними в літературі стали такі течії як модернізм та постмодернізм. Автори, які розглядались в контексті заходу, в принципі відомі тим, хто більш-менш цікавиться літературою : Річард Бах, Харукі Муракамі, Пауло Коельо та Януш Вишневський. Кожен з них є по-своєму унікальним. Муракамі, наприклад,відкрив Японію для Заходу, де ця країна стереотипно асоціювалась лише з самураями та сакурою. Вишневського, напевно, ненавидять сотні польських чоловіків, бо в своєму найвідомішому та найуспішнішому романі “Самотність в мережі” він створив образ ідеального чоловіка, наділеного усіма чеснотами та найкращими рисами характеру. Як наслідок — чимало полячок подали на розлучення, розчарувавшись у своїх чоловіках, чекаючи на принца зі сторінок роману. Тож, хоч цей роман і засновано на реальних подіях, однак його герої, за словами Вишневського, ідеалізовані. Загалом, мені сподобалось те, що хоч захід і виявився звичайним уроком, презентація авторів не була на рівні : “народився — написав — помер”. Підбірка фактів та візуальний ряд, який супроводжувався презентацією були на належному рівні.

Який же висновок можна зробити із цього всього? По-перше, якщо ви плануєте стати в майбутньому журналістом, завжди перевіряйте спрямованість заходів, які плануєте відвідати. По друге, повертаючись до теми презентації, якщо вас цікавить сучасна література, приходьте до бібліотеки імені Євгена Маланюка, книги кожного з наведених вище авторів можна взяти там для прочитання.

текст та фото - Олександр Нікітін