​Драматична подорож з Пирятина до Кропивницького: Що робити, коли опинився не на тій станції?

28.04.19, 12:00
станція Ніжин
станція Ніжин

Струмінь холодного повітря різко вдарив по ніздрям. Чи то від холоду чи то від збудження організм забув про сонливість, мобілізувавши останні ресурси. Сотні різних думок вихрем пронеслись мозком, проте, здається, я ще остаточно не розумів, як же таке могло зі мною статися? Кількахвилинна розгубленість змінилась злістю на самого себе, та питанням, яке повторювалось ніби засічка на платівці : «Чому це сталося саме зі мною?»... Та після гніву завжди приходить стадія прийняття, тому змирившись з тим, що трапилось я почав думати про те, як же вибратись із халепи, в яку сам себе і загнав?

Ще ніколи в рамках окремої статті я не описував своє повернення з подорожі додому. Зазавичай усе проходить спокійно, звично та стандартно. Однак, дорога — штука непередбачувана і лише потрапивши у яку-небудь халепу, відчуваєш, що таки пройшов бойове хрещення туризмом. Подорож до Чернігова виявилась дуже насичено та пізнавальною, а по дорозі додому, я встиг відвідати ще й містечко Ніжин, де був не так давно. Маршрут повернення додому виглядав так: Чернігів — Ніжин — Гребінка — ім. Тараса Шевченка — Знам'янка — Кропивницький.

станція Ніжин
станція Ніжин
Прогулявшись до місцевого АТБ, я повернувся на станцію Ніжин. Перше, що кинулось в очі — це посилене патрулювання вокзалів поліцейськими, на що звернув увагу ще в Чернігові. Що ж, вокзали завжди були прихистком не лише безпритульних, а ще й колишніх в'язнів, та загалом усіх, хто підпадає під категорію, так би мовити знедолених громадян.


Посадка на дизель “Ніжин -Гребінка” розпочалась ледь не за годину до відправки. Та пасажирам навряд-чи було коли нудьгувати, адже того дня проходили дебати між кандидатами в президенти України. З неприхованою цікавістю більша половина пасажирів через свої смартфони слідкували за перебігом дебатів. Ті ж, хто не мав змогу подивитись це дійство, прислуховувались до тих хто слухав промови кандидатів через динамік телефону. Байдужою залишалась хіба що молодь, відгородившись від політичних баталій навушниками в вухах.

Дизель ліниво котився по просторах Чернігівської та Полтавської областей, даючи змогу роздивитись доволі красиву місцевість. Здавалося, все ішло за планом і тоді я навряд-чи міг уявити, що менш ніж за годину із напівсонливого стану мене виведе прикра помилка, через яку ледь не довелось подорожувати на добу більше.

Я знав, що їхати мені потрібно аж до кінцевої станції Гребінка і коли за вікном остаточно стемніло орієнтувався по розкладу у телефоні. Та тоді я не врахував, що через запізнення наш дизель відхилився від графіку хвилин на 20. А на станцію Пирятин, де я і вийшов помилково, потяг зрадницьки прибув рівно в той самий час, згідно яким, за розкладом, мав бути на кінцевій. До того ж, абсолютно всі пасажири з мого вагону поспішили на вихід, тож я був абсолютно переконаний, що виходжу саме у Гребінці. Лише відволікшись від телефону, я огледівся, та зрозумів, що станція на якій я вийшов, зовсім не нагадує Гребінку, дизель у напрямку якої вже був занадто далеко від мене, для того, щоб встигнути знову заскочити в нього. Роздивившись назву станції на якій я помилково вийшов, зрозумів, що зараз знаходжусь у містечку Пирятин, яке хоч і було не так далеко від Гребінки, проте остаточно зруйнувало моя “хвилю” у напрямку Кропивницького.

станція Пирятин - фото з сайту pyriatyn.org.ua
станція Пирятин - фото з сайту pyriatyn.org.ua
Пирятин... Що я знав тоді про це місто? Населення приблизно 15 тисяч осіб, тут роблять відносно непогані макаронні вироби, а також у далеких 60-х знімали "Королеву бензоколонки". Загальна ерудиція штука звісно хороша, та в той момент вона аж нічим не допомагала мені, адже набір цих хаотичних знань зовсім не наближав мене до дому.


Перша моя думка була дістатись до Гребінки на таксі, проте ціна, яку назвав мені таксист змусила від здивування присісти на лавочку. 250 гривень за 20 кілометрів! Це при тому, що від Кропивницького до Чернігова електричками я витратив менше 100-та! Зі слів водія, причина такої дорогої вартості через жахливий стан дороги між цими населеними пунктами. Я зрозумів, що до Гребінки, принаймні того дня, я вже не дістанусь. На автотранспорті поїхати з Пирятина також не судилось. Звичайно, можна було за рекомендацією працівниці вокзалу піти до автотраси в надії спіймати попутку у напрямку Гребінки, проте такий варіант мені не дуже подобався з ряду причин : по-перше - у Пирятині я був вперше і особливо не орієнтувався у тому, як далеко від мене автотраса, по-друге - ходити вночі по малознайомому містечку мені також не видалось чудовою ідеєю.

Тож, я залишився один на один з залізницею і обирати треба було з того, що є. Розклад станції Пирятин виглядав наступним чином:

2:15 дизель поїзд Гребінка — Ніжин

6:02 пасажирський Москва — Миколаїв

7.01 дизель поїзд Ніжин - Гребінка

Першочергово, дизель до Ніжина, який і привіз мене до Пирятина, та йшов, якраз із Гребінки, я взагалі не розглядав, адже цей напрямок, на перший погляд лише віддаляв мене від дому. Проте, холод змусив подивитись на речі по іншому. Дизель до Гребінки згідно розкладу прибував о 7-й ранку, а чекати його з 12-ї ночі на пероні видавалось цілковитим божевіллям. Як виявилось, за розпорядженням начальника вокзалу, приміщення зачинялось у нічну пору доби. Це значило, що у мене не було навіть елементарної нагоди зігрітись, чи бодай просто посидіти. Уся моя надія була на пасажирський потяг Москва — Миколаїв, який міг би доправити мене аж до Знам'янки, проте надія ця була досить примарною, оскільки я не дуже вірив в те, що зможу дістати квитки у вихідний день, до того ж за годину до відправлення, адже квиткові каси працювали у Пирятині лише з п'ятої години ранку. Та витерпіти до 6-ї ранку здавалося справою абсолютно нереальною.

Трошки заспокоївшись та сконцентрувавшись, я все ж знайшов вихід із цієї неприємної ситуації. Варіантів розвитку подій було два :

1. Їхати на нічному дизелі у напрямку Ніжина до станції Прилуки і там спробувати дістати квитки на пасажирський потяг Москва — Миколаїв, на щастя я згадав, що потяг проходить і через це місто.

2. Якщо не вдасться дістати квитки на пасажирський потяг, добиратись додому приміськими потягами. Згідно маршруту: Прилуки — Гребінка — станція ім. Траса Шевченка — Знам'янка, до кінцевого пункту призначення я мав дістатись близько 20-ї години вечора, без урахування дороги від Знам'янки до Кропивницького.

Попри всі незручності та попри те, що в дорозі я знаходився вже третю добу, такий варіант все ж був чи не найзручнішою альтернативою. Від усвідомлення того, що в Пирятині не доведеться стирчати до самого ранку у мене різко піднявся настрій. Ситуація, що склалась вже не видавалась мені такою безвихідною, адже у мене з'явилось цілих два варіанти, як дістатись додому. Здавалося, що перший серйозний іспит у своєму подорожньому житті я таки витримав!

станція Прилуки
станція Прилуки
О другій годині ночі до станції Пирятин прибув дизель до Прилук, з тієї самої Гребінки, до якої я не доїхав всього 20-ть кілометрів. Від Пирятина до Прилук дизель йшов менше години, тому, хоч я і був вкрай виснаженим, навіть про невеличку дрімоту не могло бути і мови. Хоч з майбутнім маршрутом до того я вже визначився, проте їхав з повним нерозумінням того, скільки ж ще доведеться провести у дорозі. Коли подорож іде не за планом, наступають зовсім інші відчуття. Бажання дістатись скоріше додому набагато переважало над усіма іншими, а перестук коліс, що вже приївся за ці майже три дні наводив навіть певну нудьгу.

До Прилук дизель прибув також з запізненням, приблизно о пів на четверту ранку. Електронне табло при вході в вокзал показувало усього 2 градуси вище нуля. Через відкриті двері, всередині вокзалу було ненабагато тепліше. Через засилля безпритульних всередині будівля виглядала справжнім гадюшником. Тоді я зрозумів, якщо не вдасться дістати квиток на “московський” потяг, нормально відпочити в Прилуках не вдасться, а чекати наступну “хвильову” електричку до Гребінки доводилось би аж до 10-ї години ранку. Особливо ні на що не сподіваючись я підійшов до віконця квиткової каси, яка на щастя, тут була цілодобовою.

станція Знам’янка
станція Знам’янка
Яким же був мій подив, коли касирам, навіть попри зламаний апарат, все ж вдалось вибити один квиток до Знам'янки! Це означало, що вже в обід я буду вдома. Відзначивши цю радість сніданком, що складався з пачки чіпсів, я здавалося, забув про втому. На щастя, все скінчилось добре в цій історії і без яких-небудь пригод я дочекався посадки на потяг Москва — Миколаїв, де практично одразу, під стать сплячому плацкарту, міцно заснув. Ніч в Пирятині та Прилуках безповоротно залишилась в минулому, а я ж наближався до Кропивницького, гідно витримавши своє перше пригодницько-туристичне хрещення.

потяг Москва - Миколаїв - фото з сайту from-ua.com
потяг Москва - Миколаїв - фото з сайту from-ua.com
текст та фото - Олександр Нікітін



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Michael G.Цвітне: Гончарство ХІХ-ХХ століття
Мій батько з Цвітної, жив там до війни і мобілізований був Єлісаветградковським райвоєнкоматом на війну. До речі,…
Танюшка .Отель-ресторан "Бегемот"
Заказывали номер по телефону, попросили с удобствами который стоит 500 грн сутки, в итоге при заезде оказалось…
Ирина .Ресторан "Стейк-Хауз" Come In
Доброго всем времени суток! Побывала в этом заведении сегодня впервые и хотелось бы поделиться впечатлениями.…