Загублене місто, хороші хлопці, Голівуд: кінопрем’єри тижня
15 серпня в Кропивницькому стартували в прокаті три стрічки: сімейний пригодницький екшн «Дора та Загублене місто», комедія для дорослих «Хороші хлопці» та новий фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голівуді». Команда «Тусовки» відвідала усі три прем’єри й прагне розповісти про них нашим читачам.

Навіть мої юні колеги по перегляду «Дори та Загубленого міста» відзначили натягнутість певних сюжетних ходів, але все ж таки для картин сімейного жанру це можна вибачити. Не обійшлися автори фільму й без того, аби включити у стрічку й мультяшний епізод (якщо вам, як і мені, до того було невідомо, дівчинка Дора – головна героїня популярного анімаційного серіалу від “Nickleodeon”). До переваг фільму додамо ще й виразний громадянський меседж: мовляв, є шукачі скарбів, які полюють за старожитностями, аби нажитися на них, а є дослідники (до яких належить і родина Дори), котрі прагнуть усі віднайдені історичні артефакти дбайливо описати для науки.

По ходу фільму немало корисних роздумів про довіру, про дружні стосунки, які з часом змінюються. А сцена, де головний герой розмірковує, чи взяти йому, попри категоричну заборону, татів дрон, а два його приятелі розташовуються по різні сторони від нього, причому той, хто переконує його не робити цього, знаходиться справа, а той хто спокушає не зважати на думку батьків, зліва – майже геніальна. Тому, якщо ви, подивившись трейлер «Хороших хлопців» вирішите йти на фільм насамперед заради «перченого» гумору, ви ризикуєте бути розчарованим. З іншого боку, якщо після перегляду трейлеру ви вирішите не дивитися стрічку якраз через нібито перебір усілякого «нижчепоясного», ви ризикуєте пропустити досить неоднозначну, але разом з тим цікаву кіноісторію про дорослішання. І особиста подяка за «Foreigner» наприкінці – по-новому відкрив для себе їхній відомий хіт, все ж таки варто було його протитрувати, зміст пісні вкрай доречний.

Окрім цікавості до постаті режисера й сценариста, на «Одного разу в Голівуді» варто ще йти заради блискучого акторського дуету Леонардо ДіКапріо та Бреда Пітта. Можливо, у них обох, так само як і в їхніх екранних персонажів, зараз не найкращі часи, принаймні я не пригадую за останній рік гучних блокбастерів за участю Леонардо чи Бреда. З іншого боку, цілком імовірно, актори стали більш вибіркові у виборі ролей і на ширвжиток, нехай і касовий, не розмінюються. ДіКапріо в ролі колись популярного актора Ріка Долтона в низці сцен просто неперевершений (скажімо, епізод зі зйомками серіалу «Ленсер» чи істерика після забутого шматка тексту в гримувальному вагончику). Пітт робить свого персонажа, дублера Кліффа Бутта, ветерана війни й, на думку багатьох, вбивці власної дружини, дуже виразним усіма складовими акторської майстерності – голосом, мімікою, ходою, поставою. І його практично «собача» відданість Долтону підкреслюється власне неметафорично собачою відданістю Буттівського пітбуля Бренді, про яку той зворушливо піклується.
Квентін Тарантіно, залишаючись вірним своїй режисерській манері, розкидає по ходу фільму флешбеки, почасти доволі несподівані. А залишаючись вірним своїй сценаристській манері, Тарантіно насичує стрічку фірмовими діалогами, окремі репліки з яких претендують на статус крилатих, та своєрідним гумором – сцена із з’ясуванням стосунків Бутта та Брюса Лі – одна з окрас картини. Не залишить Тарантіно й своїх шанувальників без кривавої масакри, але цього доведеться зачекати. І майже чеховський момент: якщо на початку в кадрі з’являється вогнемет, то наприкінці… ви здогадуєтеся.
Дмитро Шульга - для сайту "Тусовка"
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?