Історія про те як кози новим «жигульом» подорожували

22.04.20, 16:00

Ця історія - від вчителя з багаторічним досвідом, Олега Талашкевича. Пан Олег пише свої історії у фейсбуці, а також має свійт Телеграм-канал "Жменя життєвих історій", а сайт "Тусовка" вирішив поділитися ними з вами!

Якось по обіді до мене заїхав мій товариш. З нагоди свята він був трішки «під шафе», а я, за звичкою, ще пригостив його і ми сиділи-балакали то про одне, то про інше. Так мова дійшла і до обговорення домашнього господарства, тож я поділився мрією завести кіз. Він зразу посміявся з мене, запустив кілька анекдотів, але коли побачив, що я не жартую та ще й відстоюю свою позицію, пояснюючи своє рішення тим, що маленькі діти і їм потрібно якісне молоко, підтримав мою ідею.

Багато кіз, чиє молоко продавалося тоді у нас на ринку, давали молоко хоча й корисне, але із неприємним запахом. Той запах був відчутний не відразу, а вже як додому принесеш. І, звісно, мало який продавець попереджав покупця про очікуване амбре. Отак бувало купиш, а потім що з ними робити?

Товариш погодився, що треба шукати вихід, а я згадав, що моя тітка, по маминій лінії, давно пропонує віддати мені козу, яка має смачне і без неприємного запаху молоко. Але тітка жила за 200 кілометрів від Новоукраїнки і я не уявляв, як привезти рогату звідти. Далі і почалися сюрпризи!...

Можливо, тому, що товариш був напідпитку, він відразу загорівся ідеєю і запропонував поїхати і забрати козу. Поїхати його новенькими Жигулями. І причому поїхати прямо зараз. Я намагався заперечувати. Будь я старшим, то ніколи б не погодився. Але це було по молодості, та й я був трохи у веселому стані. Та ще й така шикарна пропозиція – за одну каністру бензину здійснити досить далеку подорож. І я погодився.

Ми швидко зібрались і поїхали. У дорозі теревенили, жартували і час пролетів непомітно. Ввечері доїхали до моїх батьків, переночували і наступного дня зранку поїхали у село до тітки. Товариш уже був не настільки веселим, можливо тому, що мама зранку не дозволила «поправити здоров’я», а можливо тому, що почав усвідомлювати суть справи. Тож, водій був не говіркий і дещо насуплений.

Коли ми прибули на місце, я пішов з тіткою по козу, а товариш зайнявся смакуванням червоної смородини – потягнуло на кисленьке, давались в знаки вчорашні веселощі. Тітка у мене, добра душа, дай їй Бог здоров’я! - вирішила дати мені дві кози, одну старішу, а другу – молодшу. Обидві були після окоту, обидві гарно доїлись і мали хороше молоко. А то, що ж, такий світ їхав – і по одну козу?! І ось ми ведемо цих кіз до машини, і як тільки наблизились до двору, кози в один голос дали про себе знать.

Я ніколи не забуду вираз обличчя мого товариша, коли він відірвався від смородини і повернувся до кіз. Як він потім їх називав, до «динозаврів». Чоловік почав відмовлятись і все таке інше, але тітка у мене - майстер комунікацій та переконання, тож разом із моєю мамою вони товариша таки вговорили. Ззаду в салоні застелили одіяла, зверху - подвійний целофан, я сів посередині, а кіз розмістили по обидва боки від мене. Я взяв кіз за роги, жінки кіз зверху вкрили рядюшками, кози мекнули і ми рвонули з місця, ніби спортивний болід. І так було протягом всієї дороги. Тільки машина стишувала швидкість, кози нагадували про себе гучним меканням, і швидкість миттєво збільшувалась.

Це була і смішна, і страшна подорож. Але я намагався ніяк не виражати свої емоції, бо міг лишитись взагалі серед степу – у усім своїм новим господарством. Зрештою доїхали ми нормально і без пригод, кози вели себе культурно, все було чистенько, довелося тільки провітрити салон, поки ми святкували успішне придбання.

Кози прожили у нас довго, давали смачне молоко і ще не раз тішили нашу родини своїми вивідками. При нагоді розповім!

автор - Олег Талашкевич
Телеграм-канал "Жменя життєвих історій