Про що мовчать діти

16.11.21, 13:59

Сьогодні 20-25% українських дітей зазнають сексуального насильства та сексуальної експлуатації в Інтернеті. Чимало подібних злочинів здійснюється і в реальному житті. На думку спеціалістів, тенденція до їхнього зростання зберігається. Як змінити ситуацію? Про це говоримо з виконавчим директором Громадської організації «Міжнародна школа рівних можливостей» Іриною КОНЧЕНКОВОЮ.

– Наскільки в Україні поширене таке явище як сексуальне насильство щодо дітей та їх сексуальна експлуатація?

– На жаль, тема, яку ми порушуємо, не надто охоче обговорюється в нашому суспільстві та на державному рівні. Досі існує думка, що про це соромно говорити, досі зустрічаються люди, які вважають, що це закрита тема, а дехто йде навіть далі – за їхнього розуміння такої проблеми взагалі не існує. Хоча насправді вона є і надзвичайно актуальна.

Останнім часом в Україні суттєво збільшилася кількість дітей-жертв зґвалтувань. Під час засідання Спостережної Ради Проєкту Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні», яке відбулося цього літа, зокрема зазначалося, що якщо 2019 р. таких постраждалих було виявлено 148, то за підсумками 2020 р. їх уже було 233.

Сьогодні діти все більше часу проводять в Інтернеті. Причому 80% починають користуватися ним у дошкільному та молодшому шкільному віці. Діти вже у 6-річному віці відкривають акаунти в соцмережах. І, відповідно, отримують усі ризики віртуального світу, зокрема й сексуального характеру.

Навесні 2021 р. були оприлюднені дані дослідження, проведеного МБО «Служба порятунку дітей» у партнерстві з Офісом дитячого омбудсмена, які показали, що впродовж останнього року майже 25% дітей потрапляли в ситуації, пов’язані з сексуальним насильством чи експлуатацією в Інтернеті. Ми у своїх матеріалах використовуємо статистику, згідно з якою кожна п’ята дитина стикнулася з такою бідою. Наша Школа рівних можливостей також провела опитування дітей в одній з київських гімназій, причому досить благополучній, ми спілкувалися з учнями 5-11 класів. І практично підтвердили цю нашу статистику.

Діти все частіше стикаються з «дорослими» проблемами. Нерідко – наодинці, без захисту та підтримки. Психологи, фахівці з дитячих питань стверджують, що дітей, які стали жертвами сексуального насильства, дуже важко відновити та повернути до нормального життя. Їхня травма дуже глибока.

– Хто частіше страждає від сексуальних злочинів – хлопчики чи дівчатка?

– В Україні та в Європі в цілому частіше страждають дівчатка. Хоча сексуального насильства зазнають і хлопчики. У нашій країні таке відбувається рідко, а от у Європі, наприклад, трапляються скандали з педофілією, у яких замішані навіть католицькі священики. Але треба розуміти, що там такі історії стають резонансними, вони активно обговорюються громадськістю, їх не замовчують.

– Хто вчиняє сексуальне насильство над дітьми?

– Часто ґвалтівниками стають дуже близькі люди – родичі та навіть батьки. Чи друзі сім’ї. Вони торкаються статевих органів дітей, змушують виконувати неприємні для них дії. Це вже вважається насильством над дітьми. І що важливо, такі випадки не фіксує статистика. Зазвичай дітям про це незручно говорити, вони бояться в цьому зізнатися. А часто і взагалі не розуміють, що відбувається щось неправильне.

Насильство часто здійснюють дорослі, які мають доступ до дітей і яким діти довіряють.

Як правило, такі люди непогані психологи, вони вміють знайти підхід до своєї жертви, знають, як її привернути чи залякати. Зазвичай ми вчимо дітей, як поводитися з незнайомими людьми – не спілкуватися, не зустрічатися, не сідати до них у машину. Та одночасно ми кажемо, що треба слухатися старших, поважати їх. Особливо – близьких та знайомих. Ми ж не попереджаємо їх остерігатися свого тренера чи вчителя! Але трапляється, що діти страждають саме від цих людей. І біда в тому, що батьки не надають цьому значення, вони можуть не вірити своїй дитини і навіть сварити дитину за таку нібито неправдиву інформацію.

Чимало випадків, коли дітей всиновлюють з метою сексуальної експлуатації, для підготовки дитячої порнографії. Кричущим став недавній випадок, коли мати виставляла в Інтернеті порнографічні знімки своєї малолітньої дочки.

Такі питання ми обговорюємо з дітьми під час наших тренінгів. І часто по їхньому завершенні діти розповідають нам про свої проблеми, вони йдуть до шкільних психологів, до педагогів, до батьків. Тобто вони починають усвідомлювати, що з ними насправді сталося і що так не має бути. Це важливо, щоб діти надалі розуміли, що таке сексуальне насильство, і могли відповідним чином реагувати на нього. Важливо, щоб вони не замовчували ці проблеми, щоб зверталися по допомогу. І тоді почуватимуться в безпеці.

– У яких сім’ях найчастіше відбувається сексуальне насильство над дітьми та їх сексуальна експлуатація?

– Зараз проводиться дослідження щодо торгівлі дітьми та комерційної сексуальної експлуатації дітей в «сірій зоні» на сході України. Війна тут багато сімей поставила на межу виживання, зокрема й за рахунок надання сексуальних послуг. Є факти, які підтверджують, що деякі батьки, котрі опинилися в складній економічній ситуації, заради отримання грошей виставляють фотографії своїх оголених дітей в Інтернет, віддають їх у сексуальне рабство.

Та проблема сексуальних злочинів проти дітей стосується не лише соціально незахищених сімей. Насправді вона глибша. Скажімо так, якби не було попиту, то не було б і пропозиції. Україна за багатьма дослідженнями посідає провідні місця в світі за поширенням дитячої порнографії.

Дуже важливо, що сьогодні в нашій країні запроваджена кримінальна відповідальність не лише за виготовлення, але й за розповсюдження та перегляд дитячої порнографії. Так передбачено Законом про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно імплементації Лансаротської конвенції, який був ухвалений Верховною Радою у лютому 2021 р. У ньому запроваджене чітке поняття дитячої порнографії та встановлена кримінальна відповідальність за вчинення дій сексуального характеру стосовно неповнолітніх.

– Ви вже згадували про вільний доступ дітей до Інтернету. Давайте поговоримо про ті ризики, які з ним пов’язані.

– Статистика показує, що з сексуальним контентом діти стикаються вже у віці 6 років. Батьки купують їм смартфони і дають доступ до Інтернету. Ситуація посилилася в період коронавірусних обмежень, коли школярі перейшли на дистанційку: їхнє навчання відбувається в онлайн-режимі. Знаємо випадки, коли в деяких сім’ях батьки через брак грошей самі не мають комп’ютерів і смартфонів, але купують їх дітям.

64% опитаних нами дітей знання сексуального характеру отримали в Інтернеті. І нерідко – завдяки віртуальному спілкуванню з дорослими.

Батьки не завжди знають, як проконтролювати поведінку дітей. Дехто з них вважає, що достатньо видалити листування сексуального характеру між дітьми та дорослими. Інші переконані в тому, що достатньо заблокувати доступ до порносайтів. Але це не вирішує всієї проблеми. Сьогодні є соціальні мережі, інші канали комунікації. Наприклад, у київській гімназії, де ми проводили опитування, лише двоє учнів не були представлені в соцмережах. Решта не лише перебували в активному листуванні – вони могли бути підписаними одночасно на кілька мереж.

Практично кожна п’ята дитина отримувала через Інтернет пропозиції відправити свою фотографію – оголену чи дуже відверту. Незнайомі люди напрошуються до них у друзі. Часто діти не бачать своїх онлайн-співрозмовників, не знають, як поводитися з ними. Все це вимагає роз’яснювальної роботи. Ми активно проводимо її і з дітьми, і з їхніми батьками, і з педагогами.

– І яка їхня реакція?

– Насправді ми формуємо велику кількість інформаційних матеріалів і для дорослих, і для дітей. Регулярно проводимо тренінги. І після кожного циклу наших занять отримуємо зворотній зв’язок. Усі діти нам говорять – така інформація дуже важлива для них.

Інша справа – дорослі. Не всі батьки, вчителі підготовлені до сприйняття такої інформації. Коли ми прийшли працювати в гімназію, то все узгодили з директором, вона затвердила всі наші програми, обговорили їх з учителями на педраді, отримали від них добро. І водночас знайшлися батьки, котрі не дозволити своїм дітям бути присутніми на цьому тренінгу. І це були не поодинокі випадки – ми отримали 10 таких відмов. Деякі батьки були взагалі обурені, говорячи, що це не передбачено шкільною програмою.

Зрозуміти таку позицію мені складно. Сучасна дитина вже в 14 років може мати сексуальні контакти і вже точно вона стикалась із сексуальним контентом у будь-якому вигляді. З нею не просто можна, але й потрібно говорити про ці питання. Я переконана, що сексуальна освіта – це шлях до подолання сексуального насильства дітей.

– Чи взаємодіє Україна в боротьбі з сексуальною злочинністю з іншими країнами?

– 2012 р. Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства – так звану Лансаротську конвенцію. Ми приводимо національне законодавство у відповідність до європейських норм, і в цьому напрямку вже зроблено чимало. У розслідуванні злочинів і наша кіберполіція, і всі правоохоронні органи тісно співпрацюють із європейськими країнами. Вони постійно проходять стажування за кордоном, обмінюються досвідом, підтримують зв’язок з Інтерполом, з відповідними європейськими структурами. Згідно з міжнародними стандартами в наше законодавство були внесені зміни про те, що сексуальні злочини стосовно дітей повинні розглядатися судами поза чергою. Зараз створюються всі умови для того, щоб опитування дітей відбувалося також у відповідності до європейських вимог. Зокрема це передбачає присутність психолога, здійснення відеозапису тощо.

За підтримки міжнародних донорів у нашій країні реалізується ряд проєктів і серед них Проєкт Ради Європи «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні».

– Як давно ваша громадська організація займається питаннями протидії сексуальному насильству над дітьми та їх сексуальній експлуатації, і які особливості вашої роботи?

– Наша громадська організація була створена 2000 р. Ми стартували з проведення літньої школи для дівчат-підлітків за темою торгівлі дітьми. Це була ініціатива Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Відтоді ця тема є пріоритетною в нашій роботі. Ми постійно вдосконалюємося, стараємося знаходити нові форми роботи, ділимося досвідом як із державними структурами, так і з іншими громадськими організаціями.

Нашою «фішкою» став Ґендерний інтерактивний театр. Ми відкрили його 2002 р. і в його репертуарі вже понад 15 спектаклів, які візуалізують важливі соціальні проблеми. Серед них і постановки про проблеми торгівлі дітьми, їх сексуальної експлуатації. Ми показували наші спектаклі на міжнародних конференціях у Кельні, у Бонні. Хоча частіше все-таки працюємо в Україні.

У нас розроблені такі методики, які дозволяють охоплювати великі аудиторії. Наприклад, ми не рідше двох разів на рік виїжджаємо до Міжнародного дитячого центру «Артек», де можемо одразу зібрати до 700 дітей. Ми бачимо їхню зацікавленість, відчуваємо, що наші спектаклі захоплюють їх. І це чудово!

Зараз ми реалізуємо Проєкт «Захист прав дітей: АРТ-технології надихають» за фінансової підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні. Зокрема готуємо новий спектакль, його робоча назва – «Про що мовчать діти». Це 5 історій, які пережили малолітні жертви сексуального насильства та сексуальної експлуатації. Що характерно: в підготовці сценарію і в самій постановці активну участь беруть малолітні актори. Це дуже важливо: коли діти говорять зі своїми однолітками, то вони краще розуміють одне одного. Такий наш давній принцип – нічого не робити для дітей без участі самих дітей.

Мета нашого спектаклю – показати дітям, що вони не залишаться сам-на-сам зі своєю бідою. Ми хочемо, щоб вони не боялися говорити про неї. Лише так її можна подолати.

Володимир ДОБРОТА, Національний пресклуб «Українська перспектива»