Вік щасливих людей

19.06.22, 10:43

Днями на локації артпростору "Атмосфера МИР2.0." відбулася творча презентація Фундації підтримки осіб старшого віку "Вік щастя", яку очолює невгамовна Наталья Бондаренко. За два місяці, коли вона переїхала зі Слов᾽янська у Кропивницький, пані Наталі вдалося об᾽єднати людей поважного віку в активну спільноту однодумців, надихнути їх ідеями розвитку, руху й творчості. Відтепер кожен день розписаний – скандинавська хода, курс комп᾽ютерної грамотності, клуб психологічної підтримки, східні танці, пілатес тощо.

Слов᾽янська креативна діаспора була представлена на святі цілим сузір᾽ям. Ведучий презентації - Віталій Безпалий, - викликав захват у всіх жіночих серцях від 5 до 90 років. Танцювальна пара Маріі і Дмитра Литвинових та співачка Олександра Ткачова зі Слов᾽янська підкорили всіх учасників зустрічі. З подружжям вчилися танцювати віденський вальс (!), а з пані Олександрою хором співали «Горить, палає техніка ворожа, рідна Україна переможе!»

Справжньою окрасою став виступ кропивницької тренерки Оксани Оцабрик, яка навчила присутніх жінок основним рухам східного танцю. Бачили б ви, як тішилася своїми вміннями рухатися «по-східному» 75-річна жінка, яка стояла поруч зі мною!

Потім було частування смаколиками власного виробництва (домашній зефір підкорив мої рецептори назавжди!), демонстрація різноманітних талантів, від вишивки до плетіння. А головне – було спілкування. І неважливо, звідки ти приїхав – із Северодонецька, Слов᾽янська, Херсона чи Маріуполя. Важливо, чим наповнюється твоє серце тут і зараз. А наповнюється воно щастям співпричетності, коли разом активно взаємодіють Слов᾽янськ і Кропивницький. Саме таке єднання дозволяє не зупинятися (навіть в евакуації), а рухатися вперед, жити й наближати нашу спільну перемогу!

Спитала себе сьогодні, коли я востаннє бачила щасливих людей? Запитання із розряду «довоєнних» і «не на часі». Але якщо війна перекреслює щастя, культуру, освіту, то як влучно зауважив мудрий політик: «А за що ми тоді воюємо?». Наразі я зрозуміла, за що. За те, щоб сповнювалися надією і щастям очі людей, яких сьогодні називають «вимушеними переселенцями». За те, щоб повноту життя відчували люди будь-якого віку, зокрема поважного. Щоб слово «пенсіонер» звучало не вироком, а можливістю. Можливістю жити вільно, наповнено і щасливо. А на запитання про мій вік тепер буду відповідати коротко – вік щастя.

авторка - Наталя Фенько