Чому Кропивницький лишається «білою плямою» для туристів?

30.05.17, 16:00

Думаю, причин цьому – немало. По-перше, для самих містян як конкретних представників краю їхній населений пункт залишається «білою плямою». Оскільки більшість жителів обласного центру не особливо помічають його цікавинки. А їх насправді достатньо. Це і вишукане й водночас історичне приміщення театру (причім першого українського професійного театру). І гарно відреставрована вулиця від будівлі театру і фактично до головної площі міста. І десятки зразків архітектури різних стилів із другої половини ХІХ століття – до сучасності; місця, пов’язані з життям та діяльністю не тільки всеукраїнських, а й світових особистостей (наприклад, голова Директорії УНР, засновник філософського напряму конкордизм В. Винниченко, лауреат Нобелівської премії І. Тамм, піаніст-віртуоз Генріх Нейгауз та незліченна кількість інших персоналій).

Цікавих місць у нашому місті настільки багато, що лише мною розроблений не один десяток різних екскурсійних маршрутів. По-друге, ніде дітися: попередня назва міста – Кіровоград – мало кого інтригувала (як зізнавалися мені гості зі Львова, Києва, Одеси та інших, туристично більш закличних міст. А нинішня, поки що, не прижилася у всіх сферах (досі є Кіровоградська міська рада та подібне, не кажучи вже про назву області). По-третє, професіонал послуги пропонує, а не чекає, обперши голову, поки випадковий подорожній зупиниться в нього на нічліг. А звідки туристи можуть дізнаватися про екскурсійні можливості регіону, якщо не популяризувати край належним чином? Для цього треба розумна реклама.

Хочеться мати й побільше об’єктів, які були б культурними надбаннями, візитівками краю… Хоч і є в нас деякі стратегічно привабливі місця (такі, як: Дендропарк, краєзнавчий та інші музеї з багатющими колекціями), куди варто завітати не тільки гостям… Є й цілком об’єктивні передумови «малотуристичності» Кропивницького. Наприклад, майже повна відсутність відпочинку біля води (набережна занедбана, а так звані пляжі – санітарно не придатні для купання чи водного дозвілля).

Місцева влада погано співпрацює з екскурсоводами – немає чіткої координації для спільних проектів, не кажучи вже про підтримку екскурсоводів-ентузіастів. Також брак і потужних традиційних фестивалів, зльотів тощо (ті ж «Вересневі самоцвіти» спрямовані все таки на хутір Надію, а не на Кропивницький). Транспортне сполучення (особливо залізничне) з деякими регіонами країни просто відсутнє. До речі, цей мінус також легко обернути в позитив, адже ми знаходимося в самісінькому центрі України, можна сказати, ми об’єднуємо в собі всю Батьківщину. Можна ще наводити купу виправдань «малотуристичності» Кропивницького, однак вони мало що дадуть. Тож ефективніше конкретно працювати в напрямку збільшення туристичної кольоровості і багатоманітності міста та краю, як, власне, і діють деякі краєзнавці та екскурсоводи Кропивницького.

Екскурсовод та краєзнавець Василь Левицький