​Як могли б далі розвиватися відносини Україна – ЄС

28.08.18, 14:00

Угода про асоціацію з Україною стала чи не найдраматичнішою угодою ЄС із третьою країною. Коли за президентства Віктора Януковича наприкінці 2013 року український уряд відмовився підписувати угоду, спалахнули протести Євромайдану, які закінчилися втечею Януковича до Росії.

Москва жорстоко покарала Україну за європейський вибір: загарбала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Попри щоденні людські трагедії, пов’язані з війною, це тільки зміцнило європейські сподівання України.

Ця угода, без сумніву, один з найпотужніших інструментів змін, які ЄС задіяла в Україні.

Вона відкриває простір для глибоких реформ, інтегрує Україну в єдиний європейський ринок і передбачає втілення європейських стандартів якості та безпеки продуктів на внутрішньому українському ринку.

Утім, попри позитивні аспекти, угода й далі викликає в українському суспільстві запитання.

«Так»? Чи просто «можливо»?

По-перше, в угоді чітко не зазначено, що метою і кінцевим етапом процесу є членство в ЄС. Там сказано тільки «можливо».

По-друге, угода явно висловлюється стосовно плану лібералізації економіки – вільної торгівлі, усунення бар'єрів, зближення законодавства. Але про інші важливі питання – модернізацію пенсійної системи та системи охорони здоров'я, про те, як подолати дедалі більшу нерівність і бідність – в ній майже нічого немає.

Однак історія сучасної Європи, що будувалась після Другої світової війни не тільки як ліберальний простір, але й як система добробуту, свідчить про те, що лібералізація важлива річ, але не достатня.

Відкрити суспільство й економіку замало; не менш важливо подбати про добробут громадян.

Україна, подібно до більшості держав-членів, мусить нині невідкладно вирішувати обидва завдання.

У минулі роки країна збідніла, як результат, розквітнув популізм. Ситуація погіршується через дедалі більше відставання в розвитку України порівняно з сусідніми державами ЄС.

Європейський спосіб подолання нерівності – політика згуртованості – майже відсутня в Угоді про асоціацію.

Це зрозуміло: угода між Україною та ЄС не про соціальну політику, ця сфера належить переважно до кола повноважень держав-членів.

З іншого боку, чимало можна досягти через реформи, передбачені угодою: вони здатні поліпшити ділове середовище, відкрити ринки і прискорити зростання.

Проте, ці інструменти непрямі та не завжди очевидні.

Не панацея

Угода про асоціацію встановлює правила, та це не панацея, особливо, якщо ви маєте на меті поліпшити добробут громадян.

Сьогодні діалог Україна – ЄС дуже часто потрапляє в пастку, надто зосереджуючись на перспективах членства (ще віддалених для України). Це часом заводить у глухий кут.

Чому? Тому, що сьогодні для українців перспектива членства в ЄС часто стає синонімом соціальної згуртованості.

Членство в ЄС звучить символом ліпшого життя і добробуту. Якщо ця перспектива надто далека, перед українцями постає питання, чи поліпшиться їхнє життя завтра. Важливо зважати на це на наступному етапі розвитку відносин між Україною та ЄС.

Тому слід докласти більше зусиль для досягнення соціального, економічного та інфраструктурного зближення України та ЄС. Також має бути спосіб конвертувати реформи, передбачені Угодою, на відчутніші переваги для людей.

За умов, коли членство в ЄС залишається віддаленою метою, Україна та ЄС можуть проводити стратегію регулярних малих кроків з відчутними результатами.

Оголошені малі кроки

В ідеалі, такі малі кроки повинні оголошуватись чи реалізуватися щороку. Це стане свідченням того, що відносини з ЄС не просто рутинне втілення Угоди про асоціацію, а дещо динамічніше.

Орієнтовний перелік кроків, які ми пропонуємо, організовано за трьома напрямками.

Перше – секторальна інтеграція вже зараз.

Чинна правова база дозволяє нам забезпечити повну участь України в окремих галузях єдиного ринку, це, зокрема, авіація, енергетика, цифровий ринок та електронна комерція.

Більша увага до прав і переваг споживачів у політиці ЄС може бути поширена також і на українських споживачів.

Друге – економічне та промислове зближення, спрямоване на скорочення розриву в рівні розвитку між Україною та сусідніми державами ЄС.

Цей напрямок може включати більше інфраструктурних проектів (насамперед, дороги і транспорт); спільні промислові й технологічні проекти, які створюють робочі місця (промислові кластери, технологічні парки тощо).

На додачу до програми «EU4Business» в Україні, може бути створений спільний фонд Україна – ЄС, який сприяв би діловим контактам на рівні малих і середніх підприємств.

Третє – більше інвестицій в людей шляхом посиленої співпраці в галузі освіти (наприклад, створення в Україні університету Східного партнерства з викладанням англійською мовою); розширення культурних програм ЄС (як зі ЗМІ) на українських виробників аудіовізуальної продукції (кіно, музики тощо); ширше залучення української сторони до програм ЄС (Erasmus+, Creative Europe, Horizon 2020 тощо) з можливістю отримувати гранти.

Ключовий момент цих пропозицій не про фінансування чи фонди.

Ми закликаємо, насамперед, більше зважати на рівень європейської інтеграції, очевидний для пересічних українців.

Така стратегія регулярних конкретних малих кроків може зробити зближення України з ЄС відчутним для людей, рік у рік, місяць у місяць.

Вони можуть додатково підживлювати відносини Україна – ЄС.

Підготував Володимир Єрмоленко для «UkraineWorld» (ukraineworld.org)

Ця стаття була вперше опублікована на сайті EUObserver.

Слідкуйте за нами на Facebook та у Twitter



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Валентина .«Мама весь час очікувала, що чорний «воронок» приїде і…
Скільки таких історій досі залишаються у сімейних колах!!! Іх необхідно оприлюднювати і писати- писати. Аби не…
Людмила .​НАТО й Україна: співдружність заради миру й безпеки: долаємо…
Вона ж наша зірочка! Олю, завжди рада)
Людмила .Що ви знаєте про НАТО? Вікторина на знання історії Альянсу…
Приємно, що стільки вірних відповідей!