Український менталітет очима іноземців та співвітчизників

Менталітет є важливою складовою кожного народу, завдяки ньому
люди тримаються разом, розвивають себе і країну, він допомагає зрозуміти культуру,
світобачення, звички та дії в історичних аспектах та сьогодні. Сам менталітет створюється дуже
довго, і на нього впливають багато чинників, наприклад історичні події, такі
як: війни, переселення, чвари, які в подальшому виливаються у певне підсвідоме
бачення на певну річ усього народу.
Прикладом може слугувати відношення старшого покоління в
Україні до їжі і в цілому до хліба. Мій дідусь з дитинства казав, що «хліб - це
сила», що «не робить можна жить, а не жерти можна вмерти», з однієї сторони це
може бути простими приказками аби змусити дитину поїсти, але з іншої це
підсвідоме бачення у цінності продуктів. Моя бабуся звикла купувати такі речі
як: сіль, соду, борошно та цукор з великим запасом, і відразу складає усе на
горище. Чому так? Раніше я не міг збагнути, думав задля економії, але якщо
подивитись доволі недавню історію України, а саме 1932-1933 роки, то стає зрозуміло звідки таке відношення до їжі,
після подій Голодомору в українців такі речі як їжа стали в першу чергу, це
увійшло в наш менталітет.
Загалом зародження менталітету починалось із трипільської
та скіфських культур, переселення, воєн та сільськогосподарських традицій,
навіть сьогодні в певних аспектах передались нам і ми продовжуємо їх розвивати
та застосовувати. Часи Київської Русі дали нам християнську віру та писемність.
Так паралельно з політичним і буденним життям у народу на теренах України
формувався менталітет, який сьогодні ми і маємо. Цілком можливо, що ми себе
бачимо одними, а іноземці зовсім іншими. Для порівняння візьмемо декілька
прикладів думки іноземців та співвітчизників.

Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко
пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и
лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе
россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он
будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут
на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".

Французький сенатор, політик і редактор часопису “La
Patrie” (“Батьківщина”) К. Делямар, у XIX столітті доволі цікаво виразився про
відмінність народів сьогоднішньої України та РФ, про наявність нашої
самосвідомості та вольовничості, що зумовлює розвиток та посилення нашого
менталітету. Ось що він казав: “В Європі існує народ, забутий істориками, – народ Русинів, 12½ мільйонів
під російським царем і 2½ мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей
такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по
кількості всім підданим корони св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію,
відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має
свої традиції, свою мову. Окрему від московської й польської, має виразну
індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І
той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався руським, або русинами, і
його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським,
звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у
Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".

Роблячи підсумки можна зрозуміти, що у нас, українців, попри важку історичну долю сформувався доволі сильний менталітет. Він проявляється майже в усьому, починаючи від ведення життя, закінчуючи духовними аспектами. Як приклад, відомо, що українці доволі сильно прив’язані до сільського господарства. Ми доволі забобонні та релігійні, це пояснюється тим, що на релігійні свята наші бабусі не дозволяють нам нічого робити, в наших машинах стоять іконки і ми маємо певні звичаї, як наприклад, коли сниться померлий за звичаєм треба піти до церкви та прочитати молитву.
Ми романтизовані ідеалісти, як вдало підмітив Вольф – Дітріх Гайке. Чому це так? Поянити важко, хоч за собою це не одноразово помічав. Волелюбні, це підтверджує наша історія. Кількість разів, коли нас намагались захопити майже безмежна, але ще з часів Київської Русі наші предки и співвітчизники не покладали рук, а зі зброєю чи пером виборювали свободу.
Вперті, як виявляється це
також характерна риса для всіх українців. Процитую відомого дослідника
українського етногенезу – В. Балушка. «Слід згадати знамениту ”хохляцьку
впертість”, якою українці часто доводять ”до сказу” багато кого, хто зазіхає на
їхні землі та пробує їх переробити ”під себе”. Якби не вона, то наших пращурів,
що навчилися вперто чіплятися за свою землю, давно знесло б численними нападами
наших сусідів.
текст написав та ілюстрації підібрав Володимир Ткачов.
Комментарии
Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!Что мне даст регистрация?