​Український менталітет очима іноземців та співвітчизників

11.12.18, 12:00
Джерело - radiosvoboda
Джерело - radiosvoboda

Менталітет є важливою складовою кожного народу, завдяки ньому люди тримаються разом, розвивають себе і країну, він допомагає зрозуміти культуру, світобачення, звички та дії в історичних аспектах та сьогодні. Сам менталітет створюється дуже довго, і на нього впливають багато чинників, наприклад історичні події, такі як: війни, переселення, чвари, які в подальшому виливаються у певне підсвідоме бачення на певну річ усього народу.

Прикладом може слугувати відношення старшого покоління в Україні до їжі і в цілому до хліба. Мій дідусь з дитинства казав, що «хліб - це сила», що «не робить можна жить, а не жерти можна вмерти», з однієї сторони це може бути простими приказками аби змусити дитину поїсти, але з іншої це підсвідоме бачення у цінності продуктів. Моя бабуся звикла купувати такі речі як: сіль, соду, борошно та цукор з великим запасом, і відразу складає усе на горище. Чому так? Раніше я не міг збагнути, думав задля економії, але якщо подивитись доволі недавню історію України, а саме 1932-1933 роки, то стає зрозуміло звідки таке відношення до їжі, після подій Голодомору в українців такі речі як їжа стали в першу чергу, це увійшло в наш менталітет.

Загалом зародження менталітету починалось із трипільської та скіфських культур, переселення, воєн та сільськогосподарських традицій, навіть сьогодні в певних аспектах передались нам і ми продовжуємо їх розвивати та застосовувати. Часи Київської Русі дали нам християнську віру та писемність. Так паралельно з політичним і буденним життям у народу на теренах України формувався менталітет, який сьогодні ми і маємо. Цілком можливо, що ми себе бачимо одними, а іноземці зовсім іншими. Для порівняння візьмемо декілька прикладів думки іноземців та співвітчизників.

Митрополит А. Шептицький: «Є в душі українця сильна воля мати власну державу, але ця держава повинна бути саме такою, якою ЇЇ хоче мати певна партія, група і навіть окрема людина. Тому кожна українська національна справа знищується фатальним розподілом, розбратом, чварами, браком злагоди.»


Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".

Ось що писав про українських новобранців у 14 дивізії СС Галичина штабний старшина Вольф – Дітріх Гайке: «Про узагальнений образ українського вояцтва можна сказати таке: українець сприймає все ідеалістично. Таке ідеалістичне ставлення обмежується головно до його практичного життя. Він бачить не так реалістичну дійсність, яка перед ним, а вимальовує у своїй уяві таку, яку він волів би мати. Він часто на такій уявній дійсності грунтує свої постанови і дії. Суто індивідуалістичний характер українця – на противагу росіянинові – скеровує його орієнтацію на Захід. Індивідуально яскраво простежується у його ставленні до суспільного ладу. Він відкидає спільне життя, яке вимагає суворої дисципліни та беззаперечного послуху. Тим можна пояснити, чому українці негативно ставилися до творення свого сильного війська зміцненням давніх військових традицій. В українців почуття переважає над розумом. Не розум, але почування, які випливають з глибини душі характеризують лейтмотиви його буття. Ця характеристична риса притаманна майже всім слов’янам. З-поміж слов’ян українець здатен запалитися, щоб знову після перших невдач збайдужіти і зневіритися. Він здатен як на палку любов, так само і на безмежну, тільки почуттям керовану, ненависть. Перевага почувань і велика роль любові пов’язані з глибокою релігійністю українця. Водночас основні духовне і матеріальне життя всієї нації тісно пов’язане з матір’ю землею. Вона є фундаментом, на якому українець формує свій світогляд. Українець врівноважений і привітний. Він розсудливий і скромний. На себе дивиться з гумором та іронією. Такими рисами вдачі українець часто намагається оминути життєві труднощі. Він неохоче розповідає комусь про неприємні справи й неохоче відмовляє комусь у будь-якому проханні. У таких випадках він іншого потішає або дає йому поради, або вдається до таких методів, які ми, німці, називаємо брехнею. До прикладу, вояк неохоче оголошує, що міст висаджено у повітря, бо він знає, що це неприємна звістка. У нього виробилася схильність «ходіння манівцями», що, безперечно, спричинила столітня неволя, у якій лише такими засобами можна було чогось досягти. Українець дивиться на життя з естетичного і почуттєвого погляду. Завдяки м’яким кліматичним умовам, що уможливлюють відносно легкий обробіток землі, у нього витворився певний вид звички, що, одначе, далеко стоїть від лінивості. З другого боку, невтішне історичне минуле, - та й нещасливий сучасний стан, - зробили його недовірливим і замкненим у собі. Він веселий, привітний, традиційно гостинний, але не легко приступний. З ним нелегко швидко налагодити приятельські стосунки. В особистій справі він більш стриманий, ніж наполегливий. Такі головні риси вдачі українця відомі тим, хто тісно з ним співпрацював. Для більшості німців риси українців були невідомі. Для них українці були такими самими людьми, як і німці. А якщо виникали непорозуміння, спричинені відмінностями психіки, тоді німці, замість шукати недоліки у собі, приписували їх українцям. Харчування було ще однією проблемою для Дивізії. Українці за звичкою багато їли, особливо м’ясних страв. Тому їм звикати до поживних, але малих військових порцій доводилося дуже важко. Ще один клопіт додавала звичка українців носити штани на поясі, замість на шлейках. Шлейок, які отримали українці вони не носили, бо не звикли до них. Для підперізування вони використовували ремені від крісів і вуздечок, які крали. Цю звичку вигадливий Паліїв пояснив ось як: українці звикли до відчуття ситості у своєму шлунку. Вони тому підперізуються, бо при порожньому шлунку можуть стягати свій живіт на одну чи дві дірки більше. У такий спосіб вони затримують відчуття ситості і контролюють почуття голоду. А оскільки німецькі порції малі, то вони мусять підперізуватися. Очевидно, німцям з їхньою типовою звичкою до організаційного порядку, годі було зрозуміти таку логіку.»


Французький сенатор, політик і редактор часопису “La Patrie” (“Батьківщина”) К. Делямар, у XIX столітті доволі цікаво виразився про відмінність народів сьогоднішньої України та РФ, про наявність нашої самосвідомості та вольовничості, що зумовлює розвиток та посилення нашого менталітету. Ось що він казав: “В Європі існує народ, забутий істориками, – народ Русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову. Окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".

Вільгельм Габсбург, відомий як Василь Вишиваний дуже цінив Українських Січових Стрільців, його захопленість українською справою дивувала наших політиків в сенаті Австро – Угорщини. Будучи полковником УСС у 1918 році він писав про своїх солдатів так: “Я вважаю українців найкращими воїнами. Український воїн вірний до смерті“.

Роблячи підсумки можна зрозуміти, що у нас, українців, попри важку історичну долю сформувався доволі сильний менталітет. Він проявляється майже в усьому, починаючи від ведення життя, закінчуючи духовними аспектами. Як приклад, відомо, що українці доволі сильно прив’язані до сільського господарства. Ми доволі забобонні та релігійні, це пояснюється тим, що на релігійні свята наші бабусі не дозволяють нам нічого робити, в наших машинах стоять іконки і ми маємо певні звичаї, як наприклад, коли сниться померлий за звичаєм треба піти до церкви та прочитати молитву.

Ми романтизовані ідеалісти, як вдало підмітив Вольф – Дітріх Гайке. Чому це так? Поянити важко, хоч за собою це не одноразово помічав. Волелюбні, це підтверджує наша історія. Кількість разів, коли нас намагались захопити майже безмежна, але ще з часів Київської Русі наші предки и співвітчизники не покладали рук, а зі зброєю чи пером виборювали свободу.


Вперті, як виявляється це також характерна риса для всіх українців. Процитую відомого дослідника українського етногенезу – В. Балушка. «Слід згадати знамениту ”хохляцьку впертість”, якою українці часто доводять ”до сказу” багато кого, хто зазіхає на їхні землі та пробує їх переробити ”під себе”. Якби не вона, то наших пращурів, що навчилися вперто чіплятися за свою землю, давно знесло б численними нападами наших сусідів.

текст написав та ілюстрації підібрав Володимир Ткачов.



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Вікторія .Кировоградский главпочтамт
Однозначно треба звернутися до Укрпошти, а не на сайт "Тусовка" (де ви зараз знаходитесь), бо це інформаційно-розважальне…
Вікторія .Відпочинковий комплекс "Казанок"
Не знаю, але мені здається навряд чи - там немає ліжок
Вікторія .Свадебные мелочи
Будь ласка!