​Дорогою до станції Жмеринка. Огляд перлини Південно-Західної залізниці

07.02.19, 10:00

Перш ніж почати оповідь про станцію Жмеринку та прекрасний вокзал, що є її окрасою, дозволю собі розповісти про те, як же я туди добирався. Даний відступ необхідний для того, щоб у повній мірі зрозуміти, з якими ризиками інколи доводиться стикатись вирушаючи у дальню дорогу.

Місто Подільськ я залишив близько десятої години вечора. Перш ніж дістатись до Жмеринки, на мене чекала пересадка на станції Вапнярка, де після прибуття електрички, потрібно було чекати цілих п'ять годин. Не скажу, що першочергово мене засмучував такий стан справ. Довгі пересадки та ночівля на залізничному вокзалі — невід'ємна складова практично будь-якої більш-менш довгої подорожі, тому до такого розкладу я поставився як до частини маршруту.

Вокзал міста Жмеринка
Вокзал міста Жмеринка
До станції Вапнярка електричка прибула рівно о півночі. Саме тут офіційно і завершився мій перший туристичний день. Наступна пересадка була запланована на п'яту годину ранку, тож наразі переді мною стояла задача знайти місце хоча б для відносного відпочинку. Та перш ніж вирушити до зали очікування, я побачив цікавий пам'ятник, який стояв біля виходу з території вокзалу в місто. Через погане освітлення роздивитись його мені особливо не вдалось, та як я дізнався потім, встановлено пам'ятник було у 2017 році, а присвячений він головному герою твору “Аристократ із Вапнярки”, написаного Олегом Чорногузом — відомим письменником Вінниччини. Пам'ятник виглядає колоритно та сатирично, до пари авторському стилю Олега Чорногуза.

Особливо повеселив дороговказ, який також входить до експозиції пам'ятника, на якому красувався красномовний напис: “Європа — це лівіше від Вапнярки”. Цей напис я сприйняв як чудовий приклад самоіронії, а насправді, він виявився попередженням, адже те, що відбувалось в середині вокзалу — точно дуже далеко від Європи. Не скажу, що я турист з великим стажем, але до ночівель на вокзалах та не завжди приємного сусідства вже звик. Здавалось, в цьому плані я маю бути готовим до всього, однак Вапнярка показала, що мені є ще куди рости і від чого хапатись за голову.
Пам’ятник “Аристократу із Вапнярки” на станції Вапнярка - фото з сайту day.kyiv.ua
Пам’ятник “Аристократу із Вапнярки” на станції Вапнярка - фото з сайту day.kyiv.ua
Вокзал був просто переповнений безпритульними, а також іншими підозрілими елементами. Зважаючи на контингент, що тут знаходився, приміщення вокзалу патрулювалось поліцейськими. Зрозуміло, що навіть подрімати в таких умовах було справою ризиковою, але й просидіти цілих п'ять годин не змикаючи очей також не хотілось. Хоч, поруч знаходився зал підвищеного комфорту, однак одразу до нього я не пішов. Оскільки мій бюджет, зважаючи на дальність маршруту обмежений, витрачати гроші у Вапнярці не входило до моїх планів. Тим паче, насторожувала ймовірна ціна, адже, наприклад, в Знам'янці година у залі підвищеного комфорту коштує 16 гривень за годину , відповідно, ціна п'яти годин для мене, бідного студента, виходила доволі значимою.

Вокзал міста Жмеринка
Вокзал міста Жмеринка
Поки я роздумував над тим, що робити далі, поліцейські почали перевіряти документи у всіх підряд, не розділяючи безпритульних та звичайних транзитних пасажирів. Чомусь така процедура видалась мені принизливою, тому не бажаючи приймати участь у цьому дійстві я все ж вирішив скористатись послугами залу підвищеного комфорту. І як виявилось, не дарма, адже ціна за ніч складала там всього 12 гривень. Набагато економніше у порівнянні зі Знам'янкою! А зважаючи на відносно невелику кількість пасажирів, було дозволено, навіть, лягти на стільці. Після всього побаченого, я вже був радий і просто спокійно посидіти, а можливість провести п'ять годин у вертикальному положенні, та при тому, ще й трошки подрімати, сприймалася як найкращий варіант з усіх можливих. Тому, до ранку я зумів відносно комфортно відпочити, а коли полишив платний зал очікування, у звичайному, підозрілих громадян стало набагато менше. Можливо, поліція навела порядок, хоча куди більш правдивим мені видається варіант, за яким увесь цей неблагонадійний контингент відправився на електричці “Вапнярка — Одеса” хто куди. В нічних електричках, як правило, безпритульним відводиться цілий вагон, в який не ризикують заходити навіть контролери.

Підсумовуючи мої нічні пригоди хочу сказати, що колись до такої ситуації на вокзалах я ставився з розумінням, адже моя свідомість могла десь прийняти той факт, що безпритульним немає куди діватись у морозну погоду. Але! Не так давно у Фастові відкрили притулок для безхатьків, де вони могли безкоштовно залишатись на ночівлю, щоправда за умови дотримання “сухого закону”. Звичайно ж, це не задовольнило безпритульних і як наслідок — фастівський вокзал на сьогодні виглядає ні чим не краще за вапнярський, у чому я і зміг переконатись трохи пізніше, про що розповім у подальших матеріалах присвячених цій подорожі.

Вокзал міста Жмеринка
Вокзал міста Жмеринка
Після подачі на посадку електрички до Жмерики, я був більш ніж щасливий полишити Вапнярку. Як бачите, подорожі на приміських поїздах — це не лише залізнична романтика, краєвиди за вікном і тому подібне, а у більшості випадків, ще й такі от нічні пригоди, без яких не обходиться жодна подорож. Та вже далі на мене чекав старт другого дня подорожі, який мав розпочатись на станції Жмеринка. Першочергово, я збирався оглянути ще й саме місто, проте через запізнення електрички, мені залишалось задовольнятись лише оглядом безпосередньо самої станції. Але, не біда, адже я давно хотів тут побувати, адже до цього бачив станцію та вокзал Жмеринки лише з вікна пасажирських потягів під час транзитного її прослідування. Цього ж разу, я мав цілу годину у запасі дял того, щоб поближче познайомитись з одним з найкрасивіших залізничних вокзалів України. Та й взагалі, жмеринський вокзал міг би запросто стати окрасою будь-якого європейського міста, тим цікавіше, що він знаходиться, навіть не в столиці нашої країни, а в містечку, яке в народній уяві є узагальненням типової української провінції. Тому, спробуємо розібратись, як же така велична будівля з'явилась саме в Жмеринці?

Роздивляючись прекрасну будівлю вокзалу через поволоку ранішнього туману, я розумів, чому вона стабільно входить до числа найкрасивіших в Україні. Стоячи на пероні виникало відчуття, ніби зараз з туману покажеться не відносно сучасний електровоз серії “ВЛ”, які, до речі названі за ініціалами Володимира Леніна ( як бачимо, декомунізації ще є над чим працювати), а, скажімо, паровоз Ер766-26. Даруйте вже за трошки залізничного занудства. А завдячувати такій красі у своєму місті, жителі Жмеринки повинні все тій же залізниці Одеса — Балта, а точніше, її продовженню від Балти до Києва, протягом 1865 — 1870 років. Щоправда, будівля вокзалу з'явились тут дещо пізніше, коли питання про її будівництво постало після того, як Жмеринка, яка опинилась на перетині багатьох магістральних шляхів стала вузловою станцією. І, як бачимо, вокзал, який відкрили у 1904 році більш-ніж достойно підкреслив роль станції Жмеринка у тоді ще імперській царині залізничного сполучення. На відкритті вокзалу був присутній сам тогочасний імператор Російської імперії — Микола Другий. За легендою, будівля настільки вразила монарха, що він від захоплення, навіть нецензурно висловився. Архітектор Зиновій Журавський, який керував будівництвом вокзалу, нібито неправильно зрозумів слова царя, сприйнявши їх на особистий рахунок, та як невдоволення роботою, після чого покінчив життя самогубством. Звичайно, ця легенда є не більше ніж вигадкою, однак її ще й досі часто переповідають при згадці про Жмеринський вокзал. Сам же Зиновій Журавський після цього ще довго працював на благо вітчизняної залізниці та був співавтором планування київського вокзалу.

Пам’ятник Остапу Бендеру на привокзальній площі Жмеринки, демонтований у 2012 році - фото з сайту topnews.vn.ua
Пам’ятник Остапу Бендеру на привокзальній площі Жмеринки, демонтований у 2012 році - фото з сайту topnews.vn.ua
Варто відзначити, що свого автентичного вигляду вокзал у повній мірі, звичайно ж, не зберіг. За тривалістю років, у 2013 його було реконструйовано. І хоч багато оригінальних елементів було втрачено, однак загалом модернізований вокзал підпадає під ті канони мистецтва, за якими був побудований у первозданному вигляді. А от хто не витримав реконструкції — так це знаменитий комбінатор Остап Бендер, пам'ятник якому демонтували ще в 2012 році, під час реставрації привокзальної площі, однак до сих пір так і не повернули на місце. Версії про те, куди ж подівся пам'ятник походять на справжній жмеринський детектив. Втім, поки місцеві активісти намагаються з'ясувати місцезнаходження пам'ятки, місто залишається без одного із своїх символів, який зустрічав гостей міста на привокзальній площі. До речі, не дарма саме пам'ятник Остапа Бендера прикрашав Жмеринку. Саме завдяки роману Ільфа і Петрова, Жмеринка отримала той колорит, з яким асоціюється місто у пересічних жителів. Подібним може похвастатись лише Шепетівка, ще один великий залізничний вузол, яка в романі, хоч і не без відтінку іронії, описується як “последний город на Земле, о который разбиваются волны Атлантического океана».

Дуже шкодую, що не вдалось потрапити на територію самого міста. Прокладаючи шлях подорожі через Жмеринку, мені хотілось розвіяти міф про це місто як типову провінцію. Та хоч прогулятись Жмеринкою і не вдалось, запевняю, що тут також є на що подивитись, а подекуди іронічні відгуки про це місто лише додають йому колориту. Тому, метою мого наступного візиту сюди обов'язково стане розвінчання міфу про Жмеринку, як узагальнений символ української провінції.

А після відвідин залізничного вокзалу Жмеринки, я відправився у саме серце українського Поділля — місто Вінницю, про що ви матимете змогу прочитати у наступному матеріалі.


текст - Олександр Нікітін, фото - з сайту day.kyiv.ua та topnews.vn.ua



Комментарии

Еще нет комментариев к этому материалу. Будьте первым!
Напишите ваш комментарий
Комментарий:

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

Нинэлька .Новая детская театральная студия в Кировограде
Доброго вечора. Студія іще працює?
Михаил .Кировоградский главпочтамт
Красивые фото, но лучше бы номер телефона 19 отделения связи был правильно указан.
Вікторія .Кав’ярня-піцерія "Scorini"
Згодна, і ще й зручно замовляти, бо у центрі